Тривають останні дні приготування, перед відправленням експедиції українських полярників у Антарктиду. На початку квітня науковці вирушать на полярну станцію «Академік Вернадський» де проведуть цілий рік, поки їх не замінять колеги.

У суворих умовах команда робитиме дослідження з біології та геофізики. Нещодавно у Львові відбулося кілька зустрічей з членами майбутньої експедиції, на яких чоловіки розповіли про умови життя на найменш дослідженому континенті планети. 

ZAXID.NET та GorganyPRO вибрали найцікавіше з розповідей науковців.

Полярники поблизу одного з льодовиків на берегах Антарктиди. Фото: Національного антарктичного наукового центру

Чому науковці їдуть на рік?

Цього року на «зимівку» вирушають 12 людей – шість науковців, лікар, кухар, системний адміністратор, механік, дизеліст та електрик. Це 22 експедиція, з часу коли Україна отримала станцію від Великої Британії у 1996 році.

Учасники майбутньої антарктичної експедиції під час зустрічі у Львіському етнографічному музеї, 12 березня 2017 року. Зліва напрво: біолог Артем Джурай, завідувач відділу медико-біологічних досліджень в Антарктиці Євген Моісеєнко, прес-аташе Національного антарктичного центру Володимир Бочкарьов, головний інженер Антарктичного центру Ігор Мороз, геофізик Анатолій Чернов, начальник станції Віктор Лук’ященко. Фото: Романа Балука

Станція «Академік Вернадський» розташована на мисі Марина острова Галіндез, куди можна проїхати вантажним кораблем тільки навесні.

«Коли у нас зима, початок весни – то в Антарктиді літо, тому ми робимо ротацію тільки у цей короткий період на початку березня чи у квітні, коли є можливість підплисти кораблем на станцію», – пояснює головний інженер Антарктичного центру Ігор Мороз.

Станція влітку. Фото: Національного антарктичного наукового центру

Як полярники добираються до станції?

Дорога займає кілька тижнів. Цього року експедиція вирушає 1 квітня з Міжнародного аеропорту «Бориспіль» до Франкфурта-на-Майні, звідти – у Буенос-Айрес. З Буенос-Айреса вони летітимуть у аргентинське місто Ушуайя – столицю провінції Вогняна Земля. Два дні експедиція проведе в Ушуайї. Ввечері 4 квітня спеціальне судно повезе команду безпосередньо на станцію, куди дослідники мають дістатися до 16 квітня.

Вантажне судно біля берегів Антарктиди

Шлях корабля пролягає через місце, в якому зустрічаються Тихий і Атлантичний океани – протоку Дрейка. Вона відома серед моряків своїми страшенними штормами з хвилями висотою понад 10 метрів, які вирують тут більшу частину року. Розташована між 56º і (приблизно) 60º південної широти, протока якнайкраще відповідає старій моряцькій приказці: «За сороковою немає закону. За п’ятдесятою немає Бога».

Разом з командою на кораблі буде також кілька тон спорядження, харчів, запасів пального для роботи станції протягом року. Натомість у зворотній бік судно забере сміття та інші відходи, що накопичилися за минулий сезон. Смітити у Антарктиді заборонено. За цим серйозно слідкує спеціальна міжнародна комісія.

«На станції команда пробуде рік, навесні 2018 року її замінить нова експедиція», – розповідає Ігор Мороз.

Як потрапити у склад експедиції?

Експедиція формується на початку липня – на сайті Національного антарктичного наукового центру при Міністерстві освіти і науки з’являється оголошення про відкритий конкурс. До грудня усі охочі надсилають свої анкети, а після цього конкурсна комісія аналізує заявки.

Ігор Мороз під час зустрічі у Львові. Фото: Рроман Балук

«Ми відбираємо людей, які підходять за кількома критеріями, зокрема за віком, станом здоров’я і за освітою. Вік полярника, який їде вперше, повинен бути не більшим, аніж 50 років», – розповідає Ігор Мороз.

Після відбору кандидати приїжджають на збори. Спочатку усі проходять прискіпливий медичний огляд в Інституті медицини праці і в клінічній лікарні «Феофанія».

«Стан здоров’я кандидатів надважливий. Адже, вплив антарктичних умов на людський організм досі повністю не досліджений. Йдеться не лише про холод і довгу відсутність сонця. На полюсі також є певні електромагнітні хвилі, які впливають на людей. Крім цього існує таке явище як «кольоровий голод» та підвищене ультрафіолетове випромінювання через озонову діру над полюсом», – розповів завідувач відділу медико-біологічних досліджень в Антарктиці, учасник експедицій Євген Моісеєнко.

Другий тиждень зборів проводять за 100 км від Києва у військовому містечку. На базі військової частини є відділ практичної підготовки зимівників.

Тут екіпаж вчиться разом жити і працювати так, як житимуть на станції. Кухар звикає готувати їжу, вивчаючи смаки учасників експедиції. Полярники мають практичні заняття на дизель-генераторах та на човнах.

Які небезпеки очікують полярників?

Головні труднощі спричиняє клімат. Погода в Антарктиді може змінюватися по кілька разів на день. Там можливий сніг, град, дощ, сильний вітер.

Станція під час заметілі

«Коли виходиш зі станції, то є одні погодні умови, а за декілька годин вже зовсім інші. Під час заметілі видимість мінімальна і можна провалитися під кригу, або у тріщину. Також потрібно бути дуже обережним під час виходу в окан на човнах. Якось я мав необережність промочити ноги, а температура води -1.8 за цельсієм», – розповів біолог, учасник експедиції Артем Джурай.

Науковці-біологи повертаються після виходу в океан
Машинне відділення станції з дизель-генераторами

Крім природніх небезпек, можливі також технічні несправності. Залежність полярників від апаратури прирівнюється до космічних станцій. «Академік Вернадський» оснащений трьома дизель-генераторами, що працюють почергово по 17 днів кожен, без перерви. Працюючий генератор забезпечує усю станцію. Також є прилади зв’язку, технічні та санітарні приміщення. На станції завжди є черговий, що мусить щогодини обходити усі об’єкти і перевіряти їхню роботу.

Найнижча температура, що була зафіксована в Антарктиді -90 градусів. Цей показник зафіксували працівники Японської станції. У таких температурах навіть змінюється міцність металу. Він стає крихкий.

Українська станція розташована найпівнічніше з усіх. Найнижча температура, що була зафіксована тут -45 градусів.

Чому в складі експедиції немає жінок?

Протипоказань чи обмежень, які б забороняли участь жінок у експедиції – нема. В інших країнах жінки працюють на станціях на кораблях, зокрема і матросками.

«На американських суднах дуже багато жінок, особливо науковиць. Але ми ж історію трішки пам’ятаємо, була така ситуація у 1991 році на німецькій станції, яка має ритм роботи схожий до нашого – вони працюють увесь рік. Так от, вони взяли на станцію тільки жінок, але через два місяці вони мусили приїхати забрати цих жінок, бо вони поламали усю інфраструктуру. Тому ми вчилися не на своїх помилках, а на німецьких», – розповів лікар, учасник експедицій Євген Моісеєнко.

За словами Євгена Моісеєнка, у 1997 році Україна мала змішану експедицію, де було чотири жінки і вісім чоловік. «Такий досвід у нас є, але ми його закінчили у 1997 році, з тих причин, що скажімо так, фізичне навантаження не під силу жінкам, тому що вони не зможуть стільки відкидати снігу, щоб вийти на вулицю і робити досліди. Тому все перекладалося на чоловіків, тому вони виснажувалися. Більше жінок не берем», – каже Моісеєнко.

Щоправда, жінок залучають на сезонні роботи (наприклад, психологами), які можуть тривати від місяця до трьох.

Чим займаються науковці?

Науковці проводять дослідження, які неможливо зробити на інших континентах. До прикладу, в Антарктиді досліджують зміну клімату та адаптацію людей і природи до глобального потепління.

«Насправді в Антарктиді ніколи не жили люди. Сюди приїжджають тільки тимчасово для проведення досліджень. Я знаю, що найдовше, без перерви людина прожила тут тільки 2 роки. Більше ніхто не витримав», – розповідає Євген Моісеєнко.

Науковці досі виявляють в Антарктиді недосліджені види фауни та флори. Континент важливий ще й тим, що тут сконцентровано 90% прісної води.

Окремий напрямок досліджень – геологія. Зараз існує міжнародна заборона на розробку корисних копалин в Антарктиді до 2020 року. Але науковці з легкою усмішкою розповідають, що рано чи пізно на цьому рівні будуть зміни. Всі країни це розуміють і проводять геофізичні дослідження континенту.

Чи є на станції інтернет?

Обладнання для зв’язку на станції

Зараз для зв’язку з Україною науковці використовують систему Inmarsat BGAN – міжнародну компанію супутникового зв’язку. Також науковці мають доступ до інтернету, але його використання обмежене.

«Один мегабайт коштує 205 гривень, елефонний зв’язок – 1,24 дол. за хвилину, а загалом на рахунку ми маємо 200 тисяч гривень», – пояснює Ігор Мороз.

Аби зробити доступ до інтернету вільним, науковці спільно з Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» готують проект супутникового інтернету. На станцію вже завезли велику супутникову антену розміром 2,4 метри. Згідно з планами полярників, безлімітний інтернет вони матимуть у 2019 році.

На станції є радіозв’язок для спілкування між собою, під час виходу у море чи для досліджень. Також можна спілкуватися за допомогою коротких хвиль для зв’язку з міжнародною системою SOS.

Чи бракує полярникам новин з України?

Один раз на тиждень полярникам приходить електронний лист з підбіркою подій в України, здебільшого це позитивні новини.

«Ви собі навіть не уявляєте, як це приємно. Приходить внутрішній спокій і багато членів команди за перші місяці переосмислюють своє ставлення до соціальних мереж, стають врівноваженими», – каже Ігор Мороз.

Скільки коштує рік життя в Антарктиді?

Цього року українська експедиція отримала бюджет 39 мільйонів 200 тисяч гривень. В цю суму входить трансфер експедиції туди і назад, вартість харчів на рік, паливо для функціонування станції.

«До прикладу, у нас був бюджет 25 мільйонів гривень тоді, коли долар коштував 8 гривень. Рішення про виділення грошей і їхню суму приймає Кабінет міністрів, ми на це впливати не можемо. Щороку ми, звісно, пишемо листи до міністрів і обґрунтовуємо необхідність збільшення бюджету, в основному все залежить від затвердженої науково-технічної програми», – розповідає Мороз.

Що роблять полярники?

Кожен учасник команди перед виїздом підписує план роботи на рік. Щодня усі полярники мають чітко його дотримуватися. Більшість результатів досліджень вносяться до міжнародної бази даних.

Полярники під час роботи

Відповідаючи на питання про значення роботи станції «Академік Вернадський», Євген Моїсеєнко зазначив, що Україна належить до антарктичних держав, які мають право голосу щодо діяльності в Антарктиці і яких на сьогодні у світі є лише 29. Україну прийняли до цієї спільноти у 2000 році.

«Полярники не мають чіткої години, коли треба прокидатися. Хтось мусить працювати вночі, тому може довше поспати, сніданок теж необов’язковий. А от обід уже примусовий для всіх. Черговий накриває на стіл, де кожен має своє зафіксоване місце. Якщо хтось відмовляється від їжі, то повинен завчасно попередити кухаря, аби він дарма не готував порції», – розповів начальник станції «Академік Вернадський» Віктор Лук’ященко. Сам він шість разів брав участь у арктичній експедиції.

Учасник шести арктичних експедицій, начальник станції Віктор Лук’ященко, під час зустрічі у Льові, 12 березня 2017 року. Фото: Роман Балук

Вільного часу у учасників експедиції практично немає. Навіть лікар, який працює на станції, повинен щодня вимірювати тиск кожного учасника, робити аналізи крові, реєструвати усі дані у щоденнику.

Час від часу полярники грають у футбол, у спортзалі влаштовують змагання з більярду. На станції є бібліотека і фільмотека. Окрім того, британці залишили там вініловий програвач і 2,5 тис. вінілових платівок.

«Там є усі диски The Beatles, The Rolling Stones, платівка Елтона Джона з автографом. Щосуботи ми вмикаємо музику, іноді просто слухаємо, а іноді граємо. Це дуже цінний час для нас», – каже Ігор Мороз.

Чи є у членів експедиції сухий закон?

Ні, полярники мають запаси вина на станції. Зокрема ще залишилась англійська традиція – по суботах одягати піджаки, краватки, накривати гарно стіл і діставати вино.

«Спочатку їмо, а потім ідемо у бар. Згідно з правилами, кожен із нас має отримати 50 грамів вина щодня. Ми отримуємо усю норму за тиждень – у суботу», – каже Віктор Лук’ященко.

Чи є на станції пінгвіни?

Ще 10 років тому біля станції «Академік Вернадський» практично не було пінгвінів. Кілька разів вони могли підійти, але не затримувалися там надовго.

«Зараз на станції їх тисячі, на наших фотографіях це видно. Коли вперше підходиш до станції на кораблі, то одразу відчуваєш сморід від гніз, якими всіяний берег», – каже Віктор Лук’ященко.

Ігор Дикий, український зоолог та полярник, учасник антарктичних експедицій

Колонії з пташенятами живуть дуже щільно один до одного. Це виглядає гарно, але, щоб з ними працювати, треба мати неабияке терпіння, бо у цьому місці стоїть жахливий сморід. «Згідно з правилами безпеки, пінгвінів, на жаль, не можна брати на руки і обіймати. Вони цього не розуміють, навіть можуть дзьобом вас поранити», – каже Моісеєнко.

До слова, в Антарктиді немає білих ведмедів, для них тут занадто холодно, температура може досягати 60 градусів морозу. Білі ведмеді поширені в Арктиці.

Як впливає на людину нестача сонця?

За рік на території острова Геліндез є тільки 30 днів, коли з’являється сонце. Адаптуватися до браку сонця неможливо.

«Навіть в Україні є люди, які страждають від браку сонця і мають афективні стани, які викликають придушення психологічного стану. Під час відбору експедиції ми враховуємо схильність людей до цього. Щодо браку вітаміну D, то усі учасники приймають вітаміни, ми не допускаємо авітамінозу», – пояснив Євген Моісеєнко.

«За зимівлю може змінитися психологічний стан людини, міняється світогляд, іноді експресуються персональні якості. Буває, що у людини виникає прихований стрес і відбувається порушення психо-емоційного стану. Тому ми робимо усе, щоб попередити такі загострення», – каже Євген Моісеєнко.

Окрім нестачі сонця, люди в Антарктиді страждають від нестачі кольорів. У рамках кожної зимівки, лікарі аналізують вплив нестачі кольорів на стан людини і розробляють механізми компенсації цих емоцій.

«Кожна людина реагує на кольори по-різному, ми намагаємося проаналізувати це. Отримати досвід зараз ми також передаємо бійцям АТО, які страждають від постравматичного синдрому», – розповідає Моісеєнко.

Фото надані організаторами зустрічі у Львові.