Андрій БабецьНаталя Абрамовська

Чому цей регіон: Якщо коротко, то є три обмеження для оверленду: політична ситуація, візи, Carnet de Passages, який неможливо отримати в Україні. На схід не хотілось принципово, Європою можна подорожувати на старості, а от Марокко для нас було таким стиком арабської, африканської і європейської культури, до якого ще й просто доїхати. Тому ми вибрали за фінальну точку дюни біля Мерзуги в пустелі Сахара.

Формат подорожі: подорож на мотоциклі.

Нитка маршруту: Львів – Дро (Італія) – Ніцца (Франція) – Барселона (Іспанія) – Табернас – Алхесірас – паром  – Сеута – Касабланка (Марокко) – Ессуейра – Мірлефт – Маракеш – Уарзазат – Мерзуга – Фес – Шевшауен – Барселона (Іспанія) – Ле Тороне (Франція)  – Cірміоне (Італія) – Блед (Словенія) – Львів

17.09 – 12.10 2017р (26 днів).

Країни, де вимагається карнет, жовтим – рекомендовано, оранжевим – обов’язково.

 

Хоча ідея мандрівки виникла ще на початку року, збирали ми все в останній момент. Місяць перед поїздкою я купив едвенчер BMW R1200GS 2006р. Основними критеріями були надійність, всеядна підвіска, комфорт для двох і кардан (не потрібно кожного дня змазувати і підтягувати ланцюг). Перед поїздкою зроблено:

  • Захисні дуги
  • 2 usb-виходи типу “мама” на рулі для зарядки гаджетів
  • Замок на тормозний диск – брати з якісних брендів, щоб не трапилось факапу з заблокованим замком у дорозі (ABUS 8008 GRANIT DETECTO X-PLUS)
  • Центральний кофр Mamaj 53л з кріпленням
  • Бокові сумки Oxford OL434 48л
  • ТО: масло в двигуні, редукторі і коробці; повітряний і масляний фільтр; новий акумулятор; заміна свічок
  • Cпрей для ремонту шин, набір інструментів, стяжки, холодна зварка.
  • Зелена карта (страхування) – діє на території Марокко включно
  • Всі копії документів у клауді

Порада перша: беріть лише ті інструменти і запчастини, які можете поміняти самі. Як упакувати весь скарб на двох практично на місяць часу у 100л об’єму? Візьміть за основу принцип легкоходства у туризмі. Все має бути легке, компактне і функціональне.

Порада друга: зберіть заздалегідь всі речі і зробіть пробну мандрівку на день. Вона виявить більшість недоліків ще на етапі планування. Наприклад пропалену сумку від вихлопу.

Всі готелі до Марокко бронювали заздалегідь на booking.com, в тому числі для марокканської візи. Коли поверталися назад бронювали прямо під час руху, за принципом «більший рейтинг, навіть, якщо далі їхати».  За візою прийшлось їздити два рази в Київ за попереднім записом, отримали через тиждень на місяць перебування (хоча за останніми чутками процедура дещо ускладнилась).

З логістикою було все плюс мінус зрозуміло – через всю Європу до Гібралтару, а там вже Марокко і Сахара. Був ще варіант парому з Генуї, який економить біля 2000 км дороги, але ми вирішили подивитись Європу.

Наступив час від’їзду, і ми все ще не встигали (невчасно прийшло кріплення на кофр). Тому наступного дня, щоб не вибитись з графіку, вирішили одразу їхати в Італію. В двох словах: виїхали в 5й ранку, Польща – холодно, Чехія – холодний дощ, Австрія, Німеччина – суцільні зливи, Італія – ніч. Порада третя: купіть врешті-решт хороший мото-дощовик (звичайний промокає на швидкості), він захистить вас не лише від дощу, але й від вітру і холоду.

Перший день, завдячуючи навігації MapsMe, ми повернули на хибний з’їзд автобану і ще 30км петляли по розмокших полях Чехії. Тому порада четверта: візьміть правильний навігатор, для нас ідеалом став HERE WeGo (колишній HereMaps). Детальні офлайн-карти по країнах і адекватний гайденс зі смугами руху. За всю поїздку нас жодного разу не підвів (наприкінці я слухав лише звукові підказки – є більше часу зреагувати на дорожню ситуацію).

Близько 22:00 ми закотили в Італію. І все було б добре, якби я не переплутав два готелі з однаковою назвою Edem i не заїхав у саме серце Доломіт під швейцарським кордоном. Північ, засніжений перевал і ми приймаєм складне рішення повернутись 120 км назад серпантинами до нашого готелю. Закінчилось все тим, що в 3й ночі ми таки достукались в рецепцію і нас почули. 1627 км за день, Iron Butt по неволі. Порада п’ята: виділіть хоча б декілька хвилин на день для перегляду і планування маршруту, вони вам можуть коштувати сотень кілометрів і годин втраченого часу.

Після відпочинку у Дро ми поїхали берегом Гарди (західний цікавіший) до автобану А4 і вже ним до Франції. Можна вибрати платні дороги – швидко, скучно і дорого (по 15 євро з обох сторін туннелю через Альпи,  Італія ще 75 євро, Франція 50). Або безплатні – більш мальовничо, але затори, серпантини і, головне, обмеження швидкості 50-90. Вибираєте, що вам більш підходить у даній ситуації.

Найбільша проблема з оплатою доріг у Франції – під’їжджаєм до шлагбаума, кидаєм монету (порада шоста: заздалегідь наміняйте по 1-2 євро, бо решти може не бути), і нічого не спрацьовує. Кидаєм ще раз – цього разу приймає, але попередню не видає. Або взагалі не бачить мотоцикл, працівників у будках немає, оператори розмовляють лише французькою. Тим часом ззаду виростає величезна черга з машин, кожна з яких сигналить (нервові ці французи).

Покинувши Лазурний Берег, ми покотили далі на захід до Барселони. Там ми зупинились на 3 дні у друзів, такі “днівки” потрібно влаштовувати кожний тиждень, організм стомлюється від постійної дороги. Потім був Табернас – сонне містечко на краю пустелі. Поруч знаходиться тематичний парк Fort Bravo, де на фоні класичних краєвидів дикого заходу (“badlands”) знімались “макаронні” вестерни Серджо Леоне. Квиток вартує 25 євро, у вартість входить вистава з перестрілкою і канкуном. Рекомендую.

У Альхесірас ми прибули значно швидше потрібної години, при в’їзді в порт показали квиток на паром. Квитки Algeciras – Ceuta (https://www.frs.es/) вийшли 180,00 € за 2 пасажирів + мотоцикл у дві сторони, відкрита дата повернення. Хоча в квитку є час відправлення, вибираєте найближчий паром по прибутті (відправляються з 7:30 до 22:30 кожні три години). Заїхали прямо у трюм парому, година часу і ми у Африці. Перевагою цього маршруту є те, що ви все ще в Іспанії (Сеута – іспанське автономне місто, з усіх боків оточене Марокко), відповідно паспортного контролю немає.

Наступного дня в 10 ранку ми проїхали пару вуличок і опинились біля кордону з Марокко. Іспанські номери проїжджають взагалі без зупинок, нас в останній момент завернули і перевірили візи. З’явився місцевий хелпер, який допоміг заповнити папери і жовту декларацію на в’їзд транспорту . За послуги закинув йому пару євро-монет і за 20 хв ми вже були в Марокко.

Якість асфальту у Марокко на 5. Є платні дороги, але другорядними можна побачити місцевий колорит (наприклад стадо верблюдів у місті).  У історичних центрах (мединах) шалений дорожній рух, по приїзді в Касабланку прийшлось використовувати всі свої навики по маневруванні в умовах хаосу. Топ місце – набережна і мечеть Хасана II з найвищим мінаретом у світі.

Наступною точкою була Ессуейра. Якщо ви хочете аутентичності і атмосфери, то вам сюди – безліч старих ріад; майстри, які роблять все на світі: від чайників до килимів; фортечні мури і порт з синіми риболовецькими човнами, а ще ціле місто жирних котів, відгодованих на атлантичній рибці.

На південь від Ессуейри можна побачити класичне явище – марокканські кози на арганових деревах (арганові плоди для них є надійним харчем в умовах напівпустелі).  Маршрут Tamri – Agadir є одним з найбільш мальовничих, дорога веде прямо по березі океану. По дорозі у мене починає противно гриміти пластина акумулятора, ми зупиняємось на обочині і я намагаюсь її прикрутити правильно. Виявляється, що болт – він під зірочку, і такої зірочки в мене немає. Через хвилин двадцять під спекою, розмоловши головку болта, я вирішив кинути марну затію і запакував речі назад. За Агадіром побачили маленьку майстерню при дорозі, зайшли, але механіка не було, зате його сусід виніс крісла і воду. Через деякий час приїхав механік з дружиною і маленькою дочкою. Знайшов таки зірочку і закрутив пластину. Дуже милий і добродушний прийом.

Мірлефт – це тихе містечко на березі океану. Декілька пляжів, гроти, які заливає водою під час припливу, пару кафешок і руїни французького форту на горі. Зупинились ми у гестхаусі Tifawin Home & Garden з маленьким садом, бібліотекою на першому поверсі і затишними кімнатами. Місце нам настільки сподобалось, що ми вирішили зробити тимчасову базу на 3 дні. В останній день ми поїхали до пляжів Legzira і ще трохи далі, поки не знайшли крутий уступ з видом на арки і океан. 29°25’30” -10°08’18” – найпівденніша точка нашої подорожі.

Маршрут до Маракешу ми вибрали через гори. Tizi-n-Test pass навіть попав у список dangerousroads за його карколомні серпантини і чудові краєвиди, які відкриваються з перевалу на 2100м. Якщо ви любите полоскотати нерви висотою – однозначно рекомендую.

Порада сьома: не перевищуйте швидкість. Хоча прямі дороги і хороше покриття спонукає іноді відкрутити ручку газу, у Марокко багато поліції з радарами. Крім того, безпека руху є на першому місці у подорожі – достатньо згадати, як переді мною на дорогу вибіг хлопчик років п’яти і я відтормозився лише завдяки невеликій швидкості (обмеження 60 в містах, 100 за межами). Ціна бензину приблизно 1 євро/л.

Неприємно почалось знайомство з Маракешом – хлопці на скутерах взялись нас супроводжувати до ріади (як завжди, без нашої згоди, ми тільки запитали напрям). На одній з вулиць, коли я сказав, що не треба супроводу, почали вимагати кеш, закінчилось все погрозами в нашу сторону (“та мене тут всі знають на районі”), вкінці ми послали одне одного.  Після цього дуже довго шукали потрібну ріаду (вулиці без назв і номерів, координати зовсім не відповідають дійсності). Коли ми таки попали всередину і знайшли власника, він відвів нас до стоянки. Місцеві загнули ціну 50 dh (хоча актуальна 20-30). Власник попався принциповим і відмовився платити, замість цього повів нас у поліцію. Поліція була на вокзалі, і там серед натовпу людей (в руках шоломи і кофри), ми засумнівались, чи робимо все правильно. Але він якось виловив офіцера з черги, пояснив ситуацію і ми таки отримали ціну 20 dh за день. Порада восьма: при подорожі на мотоциклі або авто вибирайте готель за межами історичного центру або з власною стоянкою. Не ведіться на зазивал і хелперів, дізнавайтесь маршрут заздалегідь.

По дорозі в Уарзазат стався цікавий випадок на дорозі:

(стоїть мерс на обочині і старший дядько колупається біля піднятого капоту, махає зупинитись)

– Добрий день, потрібна допомога?

– Так, поламався (далі йде гра слів). Можете відправити записку моєму кузену?

– Можемо. Куди?

– Все дуже просто. Перед Уарзазатом поворот наліво, на Загору. Переїжджаєте міст, річка зліва, поворот наліво.

(малює схему з іншого боку листка)

– Проїжджаєте три перехрестя, біля найвищої пальми будинок, там живе кузен. Другий поверх, знизу банк.

(пише записку арабськими буквами)

– Добре, передамо.

…Після декількох км приходить усвідомлення всієї абсурдності ситуації. Пару неправильних поворотів, і ми таки заїжджаєм в Уарзазат. Обабіч пальми, зупиняємось біля найвищої (ні адреси, ні імені не знаєм). Роздивляємось будинок, якийсь чоловік запитує, що ми шукаєм. Кажу, що шукаю кузена Хасана, він поламався за 40км звідси, передаю записку. Чоловік відповідає, що це його кузен. Запрошує нас на чай.

В Уаарзазаті ми поселились в готелі біля кіностудії Atlas Film Studio, в ціну входить безплатна екскурсія на площадки з декораціями, де знімали Мумію, Гру Престолів та ін. Крім того зганяли в ксар Айт-Бен-Хадду (укріплене місто), але вхід виявився платним, тому ми вирішили подивитись здалека. По дорозі назад на нас напала зграя собак, коли ми вирішили зупинитись в пустелі (як виявилось, то була зовсім не пустеля, а чиєсь пасовище). Прийшлось поспішно покидати місце дислокації.

Сахара лише на 25% складається з піщаних  дюн, і в Марокко одним з двох таких місць є Мерзуга. Ночували в берберському Nomad Bivouac в пустелі – щоб добратись, потрібно заплатити ще по 15€ за верблюда. Вночі почався дощ з грозою (як розказували місцеві, таке буває 5-6 днів у році). Зранку від дощу пісок дуже розмок і верблюди буксували на рівному місці. На допомогу прийшов Ленд Крузер 80, який без жодних проблем довіз нас до мотоцикла.

 

Маршрут від Мерзуги до Фесу є найбільш мальовничим за всю поїздку. Пригадується як послідовність (деякі назви просто асоціації): піщані дюни – кам’яна пустеля – пальмові рощі – каньйони – Вітряна долина – Кедровий перевал – Ірландські пустоші – Мавпячий ліс – французький Іфран – Фес. Медина Фесу – це просто суціальний лабіринт вуличок, де без навігації або сторонньої допомоги неможливо знайти дорогу (не забувайте заряджати телефон).

У Шевшауені  з його небесно-блакитними будинками відчувається вплив Іспанії (іспанська мова, менше сміття, інша архітектура). У решті ж Марокко буде великий плюс, якщо ви знаєте хоча б базові фрази на французькій. Зранку наступного дня ми за 2 години добрались до Сеути і далі дуже удачно склались карти: ми об’їхали чергу на кордоні, летіли як шалені по місті, отримали конвой у вигляді поліцейського на скутері і в останні 2 хвилини встигли на паром о 9:00.

Після цього був довгий 1100 км переїзд до Барселони. Порада дев’ята: плануйте денний пробіг до 500 км – якщо збираєтесь щось дивитись по дорозі, і до 800 км – якщо просто переїзд. 1200 км цього дня видались одними з найскладніших за поїздку. А потім галопом вперед: Le Thoronet, Франція – маленьке містечко у Провансі з кам’яним мостом і дубовими алеями на в’їзді; Sirmione, Італія – мальовниче місто на березі о. Гарда; Блед, Словенія – відоме своїм озером, замком і канонічними краєвидами аля Мілка.

У Італії у нас сталась проблема, передчасно помер акумулятор і прийшлось прикурювати у найближчій майстерні, в Словенії було те саме зранку – підзарядив від машини хазяйки. Так продовжуватись не могло, тому ми вирішили пропустити Будапешт і їхати напряму в Україну. На залишках палива ми таки дотягнули до українського кордону. Порада десята: заправляйте повний бак (тримайте мотоцикл вертикально, щоб залити максимум) і не доїжджайте на остатках –  краще переплатити, ніж залишитись без бензину або з неробочим бензонасосом. Так закінчилась наша 26-денна поїздка через 11 країн на 11’072 км.

 

Спорядження:

Дощовики Oxford Rain Seal – окремі штани і куртка, можна використовувати як вітровку.

Шкіряна куртка з захистом – ІМХО краще за текстиль захищає при падіннях/холоді/дощі/cпеці

Щитки під джинси SCOYCO-K07 (саме під!)

Мотоботи BUSE City Limit Schuh

Шоломи Shark

Гарнітура в шолом – маст хев, коротати години у дорозі за прослуховуванням музики і спілкуванням з пасажиром

Чохол на мотоцикл

Термосорочки, фліс, трекінгові штани-шорти

Шкарпетки skinners  – виявились дуже класною альтернативою змінному взуттю, у них я топтав вулиці Касабланки і пляжі Мірлефту. До кінця поїздки покриття дещо стерлось, але загалом гідно пройшли випробування.

Компактний рюкзак Osprey Ultralight Stuff Pack для вилазок в місто

Гермомішки Osprey Ultralight Pack Liners – може бути як сумка

Ліхтарики

DJi Mavic Pro – у Марокко не дозволені квадрокоптери, залишили у друзів в Іспанії; камера Fujifilm X100T, GoPro 4 black

Їжа – сублімати, джеркі, пастила, маленький балон з газовим пальником