Ще наприкінці минулого року українська команда зі Львова піднялась на найвищу гору Африки – Кіліманджаро (5895 м.). Враження від такої пригоди залишаються свіжими протягом багатьох місяців. Тож ніколи не пізно розпитатися учасників про маршрути сходження, ціни, спорядження і загалом про Африку. Цього разу ми побалакали з одним із учасників групи, авантюристом Романом Дзедзиком, котрий у львівських колах більш відомий як Колобок.

«Це так, ніби побувати на Марсі», – Ромко Колобок про похід на Кіліманджаро

Отож, Ромку, скільки часу треба, щоб піднятись на вершину Кіліманджаро?

Треба мати як мінімум 3 дні, як максимум – то 7 днів. Все залежить від того, який ви обираєте маршрут і який маєте бюджет. Тут я би радив дуже не економити. Бо, якщо ви оберете маршрут на три дні, і є варіант, що ви по дорозі будете “бекати”, вас спустять, і ці зекономлені кошти того не вартують.

На 3 дні – то складніший маршрут?

Є 4 чи 5 маршрутів до вершини. На 3 дні, відповідно, складніший маршрут, бо ти набираєш ту саму висоту за менший період часу. Дуже швидко набираєш висоту, а організм не встигає акліматизуватись.

Який ви обрали?

Ми ходили на 6 днів.

Скільки коштує така мандрівка?

Місцеві гіди візьмуть 1500 $ з людини. І це якщо, дуууже добре торгуватися, що ми вміємо. Так в середньому воно коштує 1800 $, і лише тому, що це не сезон. А в сезон за менше ніж 2 200 $ вони б навіть не хотіли говорити. І цікаво, що в них є ринок. Тобто вони не маніпулюють цими цифрами.

А сезон – це коли?

Сезон – це не сезон дощів, не тоді, коли приїхали ми. З середини грудня до квітня в них все ідеально. Весна і осінь – ну таке. А з 20-х чисел грудня по квітень – в них ляля.

Ти казав, що є різні ціни. Тобто можна купити “пакет”, в який входить різний набір послуг?

Воно в середньому все однакове. Просто, якщо ти торгуєшся, вони мусять щось з того збавляти. По-любому, втримають тебе як клієнта, але заберуть в тебе, наприклад, фрукти на сніданок, але ти не будеш цього знати, бо не знаєш, як воно має бути. Але якщо ти йдеш на три дні, воно, відповідно, коштує дешевше – бо ти платиш лише за три дні перебування в Національному парку і лише три дні ночівлі в тих таборах.

І який сервіс вони пропонують?

Що мене здивувало, що гід будить тебе в 6:20 легеньким таким стуком по наметі. Вітається, каже:

Good morning? How do you sleep? What do you want to drink, sir?

Він тобі приносить каву або чай в намет. Потім тобі готують гарячу воду, якою ти миєшся, далі після цього ти йдеш на сніданок. Стоять стільчики, стоїть стіл, намет.

Вони все це з собою носять?

Так, тому їх йде 2,5 портери на людину (портери – ті, хто носить твої речі при підйомі на вершину). Тобто в нас було 10 портерів, які все це несли: намети, в яких сплять, такі паралонові каремати з покривалом, ніби простирадло.

Тобто вони все забезпечують?

Так. Зі свого виряду ти береш лише спальник + свій одяг. Тобто, намети, каремати, миски – все це входить туди – в пакет послуг.

Ого!

Так, це дуже дивно, після пластових таборів. Отого не треба, і того не треба, все передбачено. Все-все.

Вони все купують внизу в магазині, перепитують,  чи немає вегетаріанців. Якщо є – в них є окреме меню. З нами ходила дівчинка вегетаріанка. Це моя знайома з Манхеттену з Нью-Йорка. Ми її там зустріли і вона пішла з нами.

Що ти мав з одягу?

Обов’язково треба мати термобілизну. Я мав просту термофутболку на верх з довгими рукавами. Ще я мав фліску. Тобто в момент, коли мені було найхолодніше на мені були термофутболка, фліска, пуховик і зверху я взяв ще дощовик, щоб він як віндстопер працював, цього було достатньо. Тобто дуже мало треба мати одягу, якщо добре розрахувати погодні умови.

Пуховочка в мене була від Turbat. Найбільше мене пре, що вона компактна, і ти ховаєш її в бічну кишеню штанів – вона стягується в таку кишеньку, як дощовик. Колись, як ми були малі, дощовик в таку кишеньку пакувався, а тепер технології “дійшли” до того, що і куртка пакується в кишеньку. Феноменально тепла. Зверху на вершині було – 8°С, то я її витягнув аж потім для фотографії і страшно задоволений нею.

А наш колєга Курка випробовував нове худі від Авіації Галичини “SYLA”, це такий мультифункціональний светрик з дощовиком. Вони якраз зібрали потрібну суму на Кікстартері і будуть запускати серійне виробництво. Курка дощовик не юзав, але у внутрішній кишені “Сили” поставив акумулятори для дрону, бо їх треба було нести в теплі, щоб на вершині політати. Вони дожили до вершини. І ще гон був – коли ми пояснювали своєму гіду термін “густина повітря”, то показали формули, які є принтовані на светрику.

Ще Курка мав штани від СТС – українська фірма, яка шиє тактичне спорядження. Казав, дуже зручні.

Якогось спеціального альпіністичного спорядження для сходження ми не використовували, однак детальніші рекомендації щодо екіпірування все-таки варто питатися у професійних альпіністів.

А взуття?

Ми ходили перші кілька днів в сандалях, а потім мусово вдягати треки. Двох пар взуття тобі з головою хватає. Сандалі до 3 000 метрів, а потім якесь трекінгове взуття. Гіди говорили, що взуття має бути високе, але це можуть бути навіть трекінгові кросівки – їх вистачає.

У цій мандрівці я усвідомив, що коли підписуєтесь на організований тур, то будьте готові, що до вас будуть ставитися як до чайника, навіть якщо у вас є деякий досвід гірських походів. Коли ми лише прилетіли, то в нас був брифінг про хайкінг, де вони говорили, що треба робити, перевіряли в нас спорядження. Це виглядало, як шмон на таборі – перевіряли нашу спорягу – чого бракує і … ДЕ це можна докупити. Ми такі:

•   Нє ми не хочемо цього – будемо дякувати.
•   «Ні, вам це дуже знадобиться» – казали вони.
•   Ну, добре, ми подумаємо, але не зараз.

Розкажи, як ти почувався на найвищій точці, і як виглядали табори перед вершиною?

Та, там на кожному перевалі, де ми зупиняємось, стоять намети. Стоїть хатка рейнджера, де живе сторож і пильнує за цим всім. На кожній стоянці є намети, які вони приносять, де сплять люди.

В тій хатці є кухня, але лише для їхнього внутрішнього користування, ми туди не заходимо. Тобто це лише місце для наметів. Там є метеостанція. А в останньому таборі вже немає води. Вони несуть з попереднього табору десь 1,5 години.

А снігу там ще немає?

Ні, у такий час там немає снігу.

А туалет як виглядає?

На кожній станції є вказіник – please use toilets. І там був туалет з найгарнішим краєвидом. Звідти видно навколишні гори висотою 4 500 метри. Сам туалет – це кабінка з дзюркою, в нижніх туалетах ще є унітази – у верхніх – лише дзюрка. Насправді, там досить чисто. Якщо порівнювати туалети на залізничних станціях в 90-х, то лакшері, умовно.

Як ти себе почуваєш на тих висотах 4 500 і вище?

Чудово, я не мав жодних клопотів, почував себе просто знаменито.

Як там – холодно, тепло. Важко дихати?

Комфортно. Ти не можеш швидко ходити, бо починаєш задихатися. Треба ходити поволі. Якщо починаєш активно сміятися, теж починаєш задихатись, тебе починає боліти прес. Все, що маєш робити – слід робити поволі. Те, що хочеш спонтанно зробити, ти перед тим обдумуєш – встаєш і поволі все робиш. Заскоро не говориш, бо теж починаєш задихатись.

Як кажуть африканці – “pole, pole” – поволі, поволі, не спішучи.

А як же твоя хвороба?

Це було на 3 800, через перевиснаження організму, однозначно. Мене дико труханило, я вдягнув на себе все, що мав, і воно не зупинялось. Почав “бекати” десь о 8-мій годині і закінчив десь о 12-й. Я думав, що це кінець. Мені сказали:

You have 2 hours. If in 2 hours you don’t stop worming. We put you down.

Я приїхав з іншого кінця світу, заплатив колосальні бабки, а ти будеш спускати мене вниз? Я прийшов – ліг в наметі. Взяв кульочок, попробував побекати. Подумав, якщо я буду далі “бекати” – буду “бекати” в кульочок, щоб мене ніхто не чув. Загроза спуску вниз на мене спрацювала моментально. Я ліг спати – відіспався. В 3-й проснувся і відчув, в роті немає нічого і збоку теж все чисто. Випив води з колою. На рано встав і відчув, що воно пішло. Мені далі було паскудно, але вже було легше, аніж до того.

А чого з колою?

Кола – це швидкі вуглеводи, бо все, що мені давали – я вертав.

Як там все виглядає?

Схоже більше на Марс. Я ніколи там не був, але думаю, так виглядає Марс. Там є колишній кратер вулкану. Він дуже великий, але ти бачиш дно. Якщо дивитись на відео – кратер має 50 метрів висоти. Туди можна спускатись. Але ми не спускались, бо там було дуже холодно.

Як щодо компанії, вам було комфортно?

Ми почали підйом в 12-тій ночі, в 6-тій були на вершині. Було прикольно.

Команда в нас кльова була – підтримували один одного. Мені було найважче на третій день, потім було важко Курці, але він цього не визнавав. А потім Юркові було дуже непереливки.

А ще ми дуже багато сміялись. Перед тим, як їхати на Кіліманджаро, Юрко прочитав, що в Африці була епідемія сміху – єдина в світі – в жіночому притулку, і потім поширилась на інші. Лахали як коні тиждень часу без перестанку.

Хто ще піднімався з вами, кого зустріли?

З нами піднімались шведи, чуваки з Норвегії, з Британії, Штатів, Канади і німці. Домінуючі нації.. І українці – домінуюча нація.

Куди далі будете дряпатись?

В планах гора Аконкагуа – найвища вершина Південної Америки. Але по дорозі ще хочемо «заскочити» на Монблан.

Як вам Африка загалом?

Ми потім ще їздили на Занзібар і мали сафарі в Тарангіре Нґоронґоро – це національні парки. Воно ефектно виглядає. Звичайно, теж не з дешевих історій, але воно того вартує. Бути в тих краях і не поїхати на Занзібар – не дружити з головою. Це колосальний lokal expirience.

А як це виглядає?

Острів посеред Індійського океану і така дуже контрастна Африка. З одного боку – старі кам’яні будинки, з іншого – намети палаткові, і там живуть люди.

А ти був в Африці раніше?

Нє, це перший раз. Що мене трафляло, що вони просять tips, tips, dont forget about tips. Вони постійно намагаються тебе розвести – починають “my frrrriend”. Ти зразу ділиш це на 4 і виходить ⅓ від початкової суми. В нас був економ тур. Я розумію їх – вони бідно живуть, але це країна контрастів. Президент, який є в кожній школі в рамці, а з іншого боку бідні люди – худі такі.

Редакція свідомо зберегла лексику та стиль співрозмовника. Розмовляла Оксана Ємець