Цього разу ми прогуляємося однією з моїх улюблених частин Львова, знову ж таки від Політехніки, але на цей раз наш маршрут буде у вигляді підкови в іншому напрямку. Райони Кастелівка, Новий світ та Францівка тривалий час були львівським передмістям. В кінці ХІХ ст, тут розпочалося будівництво активними ініціаторами, якого були Юліан Захаревич та Іван Левинський (творець одного з моїх улюблених архітектурних стилів гуцульської сецесії) завдяки їх будинкам, цей район отримав своє архітектурне обличчя. Сьогодні зі мною Володимир Семчій (Gorgany, співзасновник бренду James Cook) та Salewa Firepad 25.

Львів: від Політехніки до трамвайного депо

Нитка маршруту: вул.Бандери – вул.Коновальця – вул.І.Труша – парк Піскові озера – вул.ген.Чупринки – вул.І.Котляревського – трамвайне депо (трамвай №9 до вокзалу).

Складність маршруту: легка прогулянка. Цей маршрут можна не поспішаючи пройти в середньому за 3 години.

Розпочати цей маршрут можна від головного корпусу Львівської політехніки, ректором якої, до речі, був вже згадуваний вгорі Юліан Захаревич.

Вілли споруджували посеред зелених насаджень, що було в дусі модної тоді ідеї міста-саду. Однак через те, що міські забудовники і тоді встигли відтяти значну частину території під свої проекти, тепер на цьому районі маємо мікс вілл, а також, австрійських, польських та радянських багатоповерхових вкраплень. Втім, якщо не уявляти, яким би міг бути Львів у альтернативній реальності, така еклектика в різних місцях теж має свій шарм.

Львів: від Політехніки до трамвайного депо

Францівка отримала свою назву ~~несподівано~~ не від всіма улюбленого імператора, а від підприємця Антоні Франца, який почав її забудовувати і розвивати, та коштами якого було прокладено нинішню вул. Коновальця. Так само, Кастелівка отримала свою назву від родини італійських архітекторів Кастелло, перші згадки про яких в міських архівах можна простежити до ХVI ст.

В 1907 сюди було прокладено трамвайну лінію, яка зараз не менше чим різноманітні вілли є візитівкою вулиці Коновальця, хоча кажуть, тоді це різко здешевило вартість нерухомості цього району. Реалізувати свою мрію архітекторам вдалося лише частково, бо Кастелівка виявилась занадто близькою до центру мальовниче передмістя було значною мірою поглинуте багатоповерховою міською забудовою.

Вулиця Коновальця лишає дуже приємний післясмак, якщо гуляти в часі м’якого передзахідного світла. Без сумніву це одна з найбільш затишних локацій Львова. Тут є багато будинків біля, яких хочеться зупинитися та кілька хвилин повивчати дрібні деталі, лишені на згадку кимось з архітекторів цього району. Як, наприклад, так званий палац гіпсових королів, або вілла Юзефи Франц.

Зведена у 1892 і перебудована у 1904, вілла є зразком необарокової палацової архітектури у Львові. Зводив віллу для вдови Йосифа Франца, спадкоємниці фабрики гіпсу Юзефи Франц, відомий польський архітектор Ян Перось.

Далі маємо пройти аж до закінчення трамвайної колії. За нею починається новий Львів, який забудовувся вже в радянський та пізніший час, тому саме кінцева трамваю номер 2, є природньою межою цього району і вказівкою, що нам час повертати лівіше та починати рухатися в напрямку центру.

Ще до появи ідеї серії таких статтей, коли я прогулювався цим районом, мою увагу привернув дивного спокою будинок, який дуже гармонійно злився з простором навколо. Значно пізніше, дізнався, що це будинок-музей художника імпресіоніста Івана Труша на одноіменній вулиці. Місце для медитації, і нічого зайвого.

Далі Володимир запропонував скоригувати маршрут через парк “Піскові озера”, дуже гарний парк, але, як на мене, доволі людний, навіть, у будній день.

Через парк ми рушили на другу ключову, на сьогодні, вулицю – генерала Чупринки. Перше місце, яке привернуло нашу увагу став корпус Національного лісотехнічного університету України, гарне місце, щоб посидіти біля рідкісних видів дерев та рослин, які можна бачити в парку цього закладу.

До наступної контрольної точки маємо пройти близько кілометра, однак враховуючи, що район доволі строкатий постійно трапляються об’єкти, які привертають увагу і такі переходи не виснажують.

У 1896 році на вулиці Потоцького (тепер генерала Чупринки) виросла кам’яниця, яку для себе та своєї родини звів львівський архітектор Вінцент Равський. В 30х роках ХХ ст. тут була вілла Служебниць Непорочної Діви Марії (черниці УГКЦ).

У 1950-х роках тут було дитяче відділення обласного туберкульозного диспансеру. Зараз в цій будівлі знаходиться 5-та Міська клінічна лікарня. Далі продовжуємо рухатися в бік центру до однієї з найцікавіших споруд Львова.

Замок на Чупринки 50-52. Будинок спроектував для себе архітектор Юзеф Сосновський, допомогав йому відомий львівський архітектор, вже згадуваний на початку Іван Левинський.

Першим (1900-1901 рр.) було збудовано будинок №50, що повністю виходить фасадом на вул. Генерала Чупринки. Другий – №52 із наріжною вежею та бічним фасадом на вул. Бічну Кжишову (зараз вул. Івана Левинського) – збудовано у 1907 р.

Далі ми маємо спуститися до кінцевої точки нашого маршруту трамвайного депо, однак не можу відмовити собі у бажанні ще трохи поблукати вул.Котляревського та порозглядати казкові будинки, яких тут безліч.

У 1920-х роках трамвайне депо на перехресті сучасних вулиць Героїв Майдану, Вітовського та Сахарова було перетворено у вагоноремонтні майстерні. Одночасно розбудували і вагоноремонтні майстерні на вулиці Вітовського – між двома першими ангарами, збудованими у 1893-4 і у 1906-7 роках збудували іще один (посередині). А зараз там, до речі, базується культурний хаб Lem Station.

Повернутися до вокзалу (зараз тільки до привокзальної, через ремонт колії) можна на трамваї №9.

Ну і насамкінець, конкурс, на який мене спонукав динозавр, що так і проситься опинитися на вашому фото. Хто перший напише у коментарі під статтею, за якою адресою він мешкає, отримає від редакції символічний подарунок.

Враження Володимира від рюкзака Salewa Firepad 25:

Загалом враховуючи, що ми на тест-драйв отримали примірник (семпл), який вже близько року використовується одним з наших співробітників, можна відразу сказати, що рюкзак достатньо зносостійкий, є дрібні механічні пошкодження, але на відстанні вони не надто помітні. Для такого типу прогулянок він цілком підходить, спина гарно вентилюється і рюкзак комфортно прилягає до неї.

Чим мені сподобався цей рюкзак. Як на мене, він є дуже стильним. Він дуже добре підходить під мій щоденний гардероб: футболку, сорочку поверх неї, джинси й кросівки. Якщо порівнювати, то відчуття навіть кращі, аніж з моїм Osprey Hikelite 26. Окрім того, мені сподобалась окрема кишеня від ноутбук (до 13 дюймів). Це дуже зручно, як на мене.
Єдине що не сподобалось – доволі не зручна застібка, що закриває основне відділення. Але, можливо, це лише моє суб’єктивне враження.
Загалом, якщо б зараз мені прийшлось вибирати міський рюкзак, то Salewa Firepad 25, однозначно, був би у моємо шорт-листі.