Більшість туристів у Львові кружляє навколо площі Ринок. І це логічно, бо саме тут сконцентровані найвідоміші пам’ятки архітектури і популярні кафе. Але коли ви вже не перший раз в місті, і знаєте всі легенди напам’ять, а всі настоянки/каву/тістечка – на смак. Є сенс розширити горизонти. Якщо ж ви тут живете і маршрут дім-навчання-робота-вокзал-центр можете пройти на автопілоті, на вашій карті Львова все одно знайдуться “білі плями”, де ви ще не ходили, чогось не бачили чи не чули.

Львів: від Політехніки – до Знесіння

Нитка маршруту: Бандери – Городоцька – Шептицьких – Листопадового Чину – Гнатюка – Курбаса – Проспект Свободи – Проспект Чорновола – Площа Теодора – Мулярська – Площа Старий ринок – Ужгородська – Замкова – Кривоноса – парк Знесіння – Заклинських – ріг Промислової та Хмельницького (трамвай №6 до вокзалу).

Складність маршруту: вище середнього. Тут є і перепади висот, і значні відстані (до 20 км), і є де втомитися. Орієнтовний час проходження: 4-6 годин.

Для нашої першого варіанту міської мандрівки ми з Петром Космолінським обрали маршрут від Політехніки до мініатюрної, з кельтськими мотивами, церкви Церкви Вознесіння, що знаходиться за парком Знесіння. В ньому є можливість поєднати міські та природні ландшафти і дистанція, яку вам треба буде пройти складе близько 15 км. З собою на тест драйв ми взяли новинку від Osprey – Skarab 30, подивимося чи підійде він для такого формату мандрівки.

Отож, починаємо з головного корпусу Політехнічного університету. Якщо ж ви будете їхати від залізничного вокзалу, вам підійде трамвай №1, який за 4 зупинки довезе вас до головного корпусу Політехнічного університету. Там, якщо вам пощастить пройти повз охорону можна оглянути будівлю зсередини, якщо ж ні, територія біля будівлі варта, щоб нею прогулятися.

Що цікавого: у дворику ліворуч від головного корпусу Львівської Політехніки є реклама, якій вже 124 роки. Це – залізобетонний місток, який встановили тут 1894 року, щоби продемонструвати унікальні якості нового будматеріалу. Першою залізобетон у Львові почала застосовувати фірма архітектора Івана Левинського, зокрема – при побудові Опери. А праворуч від головного входу Політехніки росте реліктовий дуб, якому 170 років. Варто оглянути і сам корпус, особливо (якщо пощастить і буде відчинено) пишно декоровану актову залу на другому поверсі.

Далі рухаємося вулицею Бандери, і Петро, на правах місцевого мешканця рекомендує гарне місце (Грузинська випічка, позначено на мапі), де можна дуже демократично і смачно поїсти. Студенти Політеху, якими заповнений заклад в будні дні, підтвердять. З усього що там є, я б радив спробувати їхнє хачапурі по-аджарськи, тут цю страву готують, як витвір мистецтва. На цій вулиці окрім відомого всім туристам памятника та церкви Св. Ольги та Єлизавети буквально через дорогу заховався будинок з червоно-білої цегли.

Що цікавого: школа №55 на однойменній вулиці (вул. Бандери 91, 1891-1893 р.) має два входи, тому що до війни тут окремо навчались дівчата (на швачок) і хлопці (на слюсарів-механіків). А за перших совєтів (1939 року) нова влада влаштувала тут відповідно дві школи – з українською та російською мовою навчання.

Нашим наступним контрольним пунктом стає один з моїх улюблених львівських будинків поблизу Собору Юра, до нього рухаємося через вулиці Городоцьку та Шептицьких.

Що цікавого: ефектний будинок з велетенським, на пів фасада, вікном (на розі вул. Листопадового чину і Матейка) був збудований як заміська вілла художника Яна Стики. А коли той виїжджав зі Львова, то продав її митрополиту Шептицькому для мистецької школи. Тут на запрошення митрополита жив і працював видатний художник Олекса Новаківський.

Далі спускаємося в центр, однак за задумом маємо обійти його найбільш туристичну зону, тому з Гнатюка повертаємо на Курбаса. Тут нас чекає місце з “чиказьким присмаком” театр ім. Леся Курбаса.

Що цікавого: тут до війни містилось кабаре “Міраж”. У 1930 році влада арештувала його співвласника, львів’янина Вільгельма Нелкен-Зільберштейна. В ході слідства з’ясувалось, що він був свого часу членом банди легендарного американського гангстера Аль-Капоне.

Проходимо повз Оперний театр і далі рухаємося в сторону площі Теодора, яка отримала свою назву від дерев’яної церкви ХVI століття.

Що цікавого: Церкву 200 років тому розібрали. Зате тут є хасидська синагога – одна з трьох, що вціліли у Львові після Другої світової. А до війни було більше 200-т. Синагога не діє, належить товариству єврейської культури ім. Шолома Алейхема.

На площі варто також звернути увагу на графіті на площі, також тут знаходиться Львівська медіатека – заклад про який часто чую гарні відгуки.

Що цікавого: площа Старий ринок – центр “літописного” Львова часів Галицького князівства. Після того, як “за поляків” (після 1349 р.) збудували новий адміністративний центр міста (теперішню Площу Ринок), Старий ринок залишився центром української дільниці. Тут, при початку вул. Ужгородської, знаходиться найстаріший храм Львова – Іоанна Хрестителя. Середина ХІІІ століття! За легендою, збудований за наказом сина Данила Галицького Лева для його дружини – угорської принцеси Констанції.

Чим далі, тим більш вгору, у вас є кілька варіантів як дістатися до вулиці Кривоноса, обирайте на свій смак, кожен з них має свої родзинки. Ми першого разу пішли через Замкову, але наступного разу мені видався цікавішим варіант піднятися на перший рівень Високого замку, пройти близько кілометра і спуститися на вул. Княжу там є кілька доволі цікавих будинків.

Що цікавого: вул. Кривоноса – “брама” до “поганського” Львова. Саме тут, в околицях гори Високий Замок, на пагорбах Кайзервальду і землях колишнього села Знесіння (тепер – район Підзамче) починався Львіград-Леополіс-Лемберг-Львів задовго до того, як його вперше згадав Галицький літопис 1256 року.

Від вулиці Кривоноса є два варіанти підйому на Лису гору: або відразу “в лоб” з вулиці Кривоноса, або піднятися вулицею Олекси Довбуша, і вийти на більш пологий схил зі сходинками, обирайте який вам до смаку.

Що цікавого: Лиса гора має інші назви: Лева, Княжа, Піскова, “Кальварія”, Стефана. За численними байками та легендами, тут збирались в темні часи на шабаші львівські відьми й інша нечисть. Головна окраса гори – краєвиди на старий і новий Львів, які відкриваються з її схилів.

З Лисої гори ви побачите кілька варіантів спуску та виходу до вулиці Заклинських, я б радив траверсувати огородженою стежкою через парк “Знесіння”. Цей маршрут обіцяє і гарний краєвид, а, навіть, місцями викликає враження Карпат в мініатюрі. Коли дійдете до черешневого гаю, варто повернути лівіше і спуститися до кінця огорожі з якої можна побачити Церкву Вознесіння.

Що цікавого: на знесінні є Святовидове поле – дохристиянське капище білих хорватів і рештки городища Х-ХІІІ ст. на Род-горі. За місцевими переказами, на Род-горі розташовувалося капище Рода і Рожаниці. Місцеві люди вірили, що коли починається злива, то це означає, що «дід» (Рід) і «баба» (Рожаниця) посварилися. Кам’яним ідолам «діда» і «баби» приносили жертви: городину, гриби, рибу…

В самому кінці огорожі можна спуститися на вал, пройти повз корти найлижчого готелю та спуститися до дитячого садочка (чи можливо, школи) на якому є фіолетові графіті, які і будуть орієнтиром. Якщо піднятися на оглядовий майданчик біля церкви можна побачити будинок, що прилягає до готелю, є в ньому якась магія.

Що цікавого: на місці мініатюрної Церкви Вознесіння Господнього УГКЦ, чия романтична архітектура більше нагадує декорацію до якогось фентезі, була 400-річна дерев’яна церква. Коли її наприкінці ХІХ ст. розібрали, то разом з нею пропали й розписи, де було зображено осаду Львова татарами. Поряд з церквою в ярку – історичне кладовище села Знесіння.

Повернутися можна через вулиці Заклинських та Кордуби, пройти під мостом та на розі Промислової та Хмельницького сісти на трамвай №6, яким можна дістатися до Привокзальної площі або на інший громадський транспорт, який прямує до центру.

Враження Петра від рюкзака Osprey Skarab 30:

В першу чергу в ньому дуже сподобалася видовжена спинка, що дозволяє вільно рухатися при підйомі вгору і хороший та функціональний поясний ремінь з кишенями, в які помістився телефон та ключі. Також, на відміну від більшості моделей рюкзаків, в цьому немає бокових кишень з сітки – вони зроблені з того ж матеріалу що й рюкзак і закриваються на блискавку – як не стрибай – нічого не випаде при русі.

Грудна стяжка на магніті – супер, дуже зручно закривається однією рукою фактично навмання. В великій фронтальній кишені чудово помістилася сідачка, проте там добре помістилися б й значно габаритніші речі.

Дуже добре те що цей рюкзак має не клапан, а блискавку, є неодмінним плюсом під час подорожей та мандрівок. Думаю що його 22 літрова версія чудово підійде для повсякденного використання в місті. Погода видалася сонячна, тому одну з фішок цього рюкзака – дощовик, так й не вдалося використати для цієї прогулянки. Чи підійде цей рюкзак для такої мандрівки? Без сумніву, цей формат його стихія.