Чому саме цей регіон: унікальні ландшафти та світ тварин і, звісно, водоспад Вікторія.

Нитка маршруту: Віндгук – Соссусвлей – Дедвлей – Свакопмунд – Сендвіч Гарбор – Берег скелетів – Шпіцкоппе – Twyfelfontein – Етоша – Водоспад Вікторія – Ватерберг – Віндгук

Формат: подорож на авто (4700 км)

 

Намібія безвізова для українців, Замбія – 80 дол. (мультивіза), Зімбабве – 30 дол. (одноразова віза)

Намібія – розвинена країна. Ми не мали проблем з англійською майже ніде. Звісно, хімба, бушмени чи інші племена практично не розмовляють нею.

 

Місцева валюта, намібійський долар, жорстко прив’язана до південноафриканського ранда, валюти ПАР. У Намібії можна всюди вільно розраховуватися рандами 1:1.

В Намібії ми розраховувалися карткою всюди, де можливо. Але у невеликих містах навіть у супермаркетах чи на заправках не було терміналу. Щоб мати готівку, ми обмінювали долари у Віндгуку, столиці. Міняють валюту не в банках, а в установах з переказу коштів (на зразок Money Transfer). Вони часто розташовані біля банків чи в торгових центрах.

Для подорожі найкраще обирати час з червня по листопад, це сухий сезон в Намібії, і саме в цей час найбільша вірогідність спостерігати тварин біля водопоїв. Червень – перший місяць зими у південній півкулі.  Погода вдень була дуже тепла: +22-24°C. Футболка і шорти були ідеальним одягом. Але ввечері з заходом сонця відразу ставало холодно, вночі часто було 0+5°C. Тому у нагоді стало майже все, що було у в рюкзаку. У моєму випадку це були трекінговий пуховик і штани.

Для подорожі по Намібії ми орендували джип (Toyota Hilux Double Cab) у місцевої компанії advancedcarhire.com. Можна подивитися інші компанії: namibiacarrental.net або caprivicarhire.com. В Намібії також є міжнародні Hertz, Avis, Budget та ін., процедура оренди машин в яких стандартна у всьому світі.

Вибір джипа був невипадковим кілька ділянок на нашому маршруті потрібно було проїхати на повнопривідній машині (Sossusvlei, Берег скелетів, Замбія) ,бонусом на його даху було вмонтовано два намети, в яких ми ночували.У комплектацію такої машини в Намібії входить дуже багато речей, які необхідні мандрівнику: до наметів додаватися матраци, подушки, простирадла та за додаткову плату спальники; розкладний стіл та стільці; газовий балон, пальник та гриль; 3 запасні колеса; комплект посуду, починаючи від набору сковорідок та каструль, закінчуючи засобом для чистки картоплі та штопором; сокира, лопата, віник; ліхтарі. За доплату ми орендували невеликий холодильник на 70 л. Тобто в машині було все необхідне для цілком комфортної подорожі.

Вибираючи машину в Намібії потрібно відразу думати про нічліг та приймати рішення про ці два питання одночасно. Є два варіанти: в лоджах, або в кемпінгах. Лоджи досить красиві та якісні. Їхня вартість 50-75 дол./доба за одну людину. Ціна відверто висока. Ми розглядали кемпінги, ціни на які 12-16 дол. за людину.

В Намібії лівосторонній рух. Але трафік дуже невеликий, що рятує новачка. Дороги в основному двох типів. Основні — ідеальний асфальт і розмітка. Максимальна швидкість на таких дорогах 120 км/год. Другорядні — гравійні дороги. Тут дозволена швидкість 80 км/год. Можна легко пробити колесо камінням. Заборонено їхати перед сходом та після заходу сонця. Штраф за таке порушення сягає 150-ти дол.

В орендованій машині при перевищенні швидкості спрацьовував різкий сигнал, який не припинявся, поки не скинути швидкість до дозволеної. Тому притопити на якісній рівні трасі не дуже виходило. Наскільки я знаю, то GPS-трекінг вбудовано в Намібії у більшість орендованих машин. Навіть якщо немає звукового сигналу, орендодавець буде знати, чи ви перевищили швидкість. Це робиться для того, аби у випадку аварії, власники знали, чи ви не порушували правила.

Ми брали повну страховку на машину. І я радила би її незалежно від типу машини тому, що це Африка — на дорогу може раптово вибігти великий звір або каміння може відскочити у скло.

Також варто звернути увагу на наявність запасок та наскільки легко ви можете їх дістати. Буває, запаски закріплені знизу машини чи ззаду на ланцюгу з замком, а про наявність ключа від замка починаєш думати, коли колесо вже пробите (реальний випадок наших знайомих). У нас запаски лежали просто в кузові. І нам довелося скористатися однією у перший же день — пробили колесо на ґрунтовій дорозі.

На цій машині ми перетинали кордон з Замбією, для цього потрібен дозвіл. Його нам видала орендна компанія: на офіційному бланку лист “To whom it may concern” з дозволом на виїзд в ПАР, Ботсвану, Замбію та Зімбабве, підписаний директором. Про лист потрібно запитати заздалегідь, щоб не забути про нього. На кордоні потрібно оплатити страховку для Замбії та дорожні податки разом вийшло – 113 дол.

Щоб зорієнтуватися в кемпінгах та лоджах по всій країні, я користувалася цією мапою (http://map.namibian.org/), бронювала житло тут (https://nwr.com.na/). Раджу забронювати житло лише в 2-х місцях — в Сесріем та в Національному парку Етоша. Ці локації надпопулярні в Намібії, там дійсно були зайняті всі місця. Багато іноземців бронює ночівлю там на рік вперед. Я бронювала за 1-1,5 місяця (на червень; на осінь я раджу резервувати раніше, оскільки це більше високий сезон).

В Сесріемі найкраще зупинятися в Sesriem Camp. Він знаходиться на території Національного парку та є своєрідною брамою для в’їзду в пустелю Наміб до Deadvlei та дюн. Виходить, що всі мешканці цього кемпу вже знаходяться на території Національного парку та можуть почати їхати до дюн перед світанком, до сходу сонця (зустріти світанок в пустелі дуже варто).

В Національному парку Етоша варто зупинитися в Okaukuejo Camp. Він популярний тим, що тут є власна водойма для тварин, куди вони підтягуються на водопій протягом всього дня і навіть вночі. Всі інші кемпінги ми не бронювали заздалегідь, орієнтувалися на відстань, яку потрібно проїхати та наявність житла по дорозі. В містах ми жили в готелях або по airbnb. В кемпінгах є туалети, душі, гаряча вода, електрика (тільки в 2-х не було гарячої води та електрики), гриль, вода біля твого місця. 

Намібія  одна з небагатьох країн, де тварини живуть вільно у природі (а не тільки у нацпарках). За перший і другий день ми побачили жирафу, страусів, ориксів, куду, спрингбоків, кабанів бородавочників і мангустів.

 

На фермах також розводять диких тварин: ориксів, куду, канна та імпал (різновиди антилоп). Приватні ферми – єдине місце, де офіційно можна полювати на дичину. Всі інші тварини, яких можна зустріти попри дорогу, мали би бути захищені законом.

На нашому маршруті ми зупинялися в кемпінгу сім’ї фермера, які, окрім корів, овець та страусів, утримували… гепардів. Вони тримають цих кішок, пояснюючи, що інші фермери вбивають їх, якщо гепарди проникають на приватну територію. Ферма, де ми зупинялися, мала 7000 га землі. І для гепардів був окремий загін.

Найбільше я хотіла побачити пустелю Наміб. Вона вважається найстаршою на Землі понад 55 мільйонів років. Про них згадують, як про одні з найвищих у світі. Потрібно доїхати до містечка Сесріем. Далі ще 19 км (15 по дорозі та 4 по піску, де потрібна машина з повним приводом) і доїжджаємо до Deadvlei — місця, де серед пустелі стоять, як привиди, чорні дерева. В них згасло життя понад 700 років тому.

Наступного дня ми рушили до Атлантичного узбережжя. Біля затоки Сендвіч Гарбор (Sandwich Harbour) піщані дюни підходять впритул до океану. Є багато країн, де пустеля розташована на березі моря, але високі дюни підходять до води лише в Намібії та Анголі. Щоб доїхати до Сендвіч Гарбор потрібно вийняти джип та водія. Не найкраща ідея пробувати своїми силами, оскільки, загрузнути в піску чи перевернутися дуже легко.

Поблизу Свакопмунда є місце, де можна побачити рожевих фламінго. Їх тут сотні, навіть тисячі. А ще тут мешкають пелікани. Саме місто популярне завдяки ресторанам зі свіжим уловом устриць. Коштують вони 1-1,5$ за штуку.

Від Свако ми здолали одну з найкоротших наших відстаней до Шпіцкоппе. Скелясті формування цієї місцини наче виринають на пласкому горизонті. Каміння створюють зубці, арки та природні басейни, які у дощовий сезон наповнюються водою і придатні для купання.

Кемпінг у Шпіцкоппе — одне з найбільш аскетичних місць, де нам доводилося зупинятися. Тут немає електрики чи водопроводу, але це цілковито компенсується природою навколо та зоряним небом.

Дорогою до Шпіцкоппе ми зробили невеликий гак, щоб побачити Берег скелетів. У північній частині країни береги Атлантики. Через тумани й течії тут зазнають аварій кораблі вже понад 100 років.

У Twyfelfontein варто заїхати, щоб побачити наскельні малюнки. Вважається, що це одні з найдавніших малюнків, які залишили по собі давні цивілізації. Цими малюнками бушмени розповідали про полювання, про те, що бачили, а також вчили дітей звичкам диких тварин.

Пізніше місцевий хлопець провів нас до місця, де паслися пустельні слони. Вони темнішого кольору, ніж звичайні слони, мають трошки менший тулуб, але довші ноги, оскільки пересуваються набагато більше від своїх африканських побратимів та можуть залишатися без води протягом тижня.

Після двох днів насиченого сафарі ми проїхали 880 км до кордону Замбії, щоб потрапити на водоспад Вікторія. Дороги в Намібії добрі, тому ми навіть не втомилася за цілий день.

Рано вранці наступного дня ми перетнули кордон з Замбією, здолали 200 км дороги, частина якої була пекельна — з великими ямами. Майже 100 км ми їхали зі швидкістю 30 км/год. А вся дорога від кордону зайняла 4 години. Але ми доїхали до міста Лівінгстон, поблизу якого знаходиться водоспад. Спочатку оглянули його з боку Замбії, а наступного ранку ми пішки перейшли кордон з Зімбабве і півдня дивилися на шалені потоки водоспаду з протилежного боку. Краєвиди відрізняються від замбійських, тому вилазка і нова віза в паспорті того вартувала.

Кухня Намібії виявилася досить європеїзована, але з африканським колоритом. Тут дуже популярні стейки, можна замовляти їх, навіть, з дичини: страус, орикс, куду, канна. В Замбії вам можуть запропонувати, навіть, м’ясо крокодила, також до незвичного досвіду можна зарахувати курку в арахісовому соусі в Зімбабве або ж смажених хробаків.  Продукти в супермаркетах такі, як в Україні, приблизно в 1,5-2 рази дорожчі.

Вже після повернення, озираючись назад, можу сказати, що в принципі можна брати не повнопривідну машину, брати намет з собою та похідний посуд, пальник. Тоді орендувати дешевшу машину та жити в кемпінгах в наметі. Таким чином можна буде зробити подорож більш економною. Найбільша проблема виникне з дорогою в Замбії. На низькій орендованій машині туди краще не їхати.У цьому випадку можна потрапити на водоспад Вікторія через Ботсвану, попередньо відкривши візу (найближче консульство знаходиться в Швеції).

Бюджет

Ціни вказані з розрахунку на 1 людину, крім оренди машини, пального та страховок

Переліт: Берлін-Віндгук (Eurowings) – 360 євро в два боки

Віза: Намібія – безвізова для українців

Замбія – 80 дол. мультивіза

Зімбабве – 30 дол. одноразова віза

Житло: Кемпінги, готелі та airbnb (14 ночей) – 242 дол.

Машина:

Оренда 15 днів (Toyota Hilux + повна страховка) – 1660 дол.

Дизель (1$ за 1л) – 518 дол.

Заміна колеса – 9 дол.

Національні парки та екскурсії – 154 дол.

Стандартна ціна за нацпарк – 80 NAD за людину + 10 NAD за машину

Джипінг по дюнах – 85 дол. з людини (зі знижкою, стандартна ціна – 100 дол.)

Плем’я хімба – 330 NAD з людини

Водоспад Вікторія:

Замбія – 20 дол.

Зімбабве – 30 дол.

Харчування:

Супермаркети – 101 дол.

Ресторани – 50 дол. (стейки, м’ясо крокодила і т.п.)

Ціни в супермаркетах орієнтовно в 1,5-2 рази вище за українські

Страви в ресторанах 8-12 дол, вино та пиво 3-4 дол.

Податки та страховка на машину для в’їзду в Замбію – 113 дол.

Sim-карта – 10 дол.

 

Разом: 1720 дол. на одного на 15 днів, вкл. переліт з Берліну

 

Спорядження:

легка (тонка) пухова куртка (на вечір/ранок)

термобілизна (на вечір/ранок)

фліска

легка шапка + флісові рукавиці (на вечір/ранок)

баф

літні штани/шорти на день

3 футболки

купальник/плавки

кросівки (основне взуття)

в’єтнамки (для душа)

рушник з мікрофібри

налобний ліхтарик

окуляри від сонця

сонцезахисний

крем миска + чашка Sea To Summit

спальник на температуру 0+5

Блог: https://www.hannaburlaka.com/

Інстаграм: https://www.instagram.com/hanna.burlaka