В кожного, хто подорожує частіше, аніж раз у рік, рано чи пізно виникають труднощі із вибором варіанту походу на вихідні. Всі доступні локації вже або пройдені, або здаються надто банальними. Ми, в пошуках виходу із цього замкнутого кола, звернули свій погляд на південь. При чому, в даному випадку “звернути погляд” може мати цілком пряме значення. Адже в кількох десятках кілометрів від україно-румунського кордону простягається мальовничий Роднянський хребет, який є структурною частиною Карпатських гір. Вершини Родни ви можете з легкістю побачити з Чорногори чи Мармарос у ясну погоду.

Румунія: Родна (Роднянські альпи)

Трішки погугливши та розпитавши в бувалих способи транспортування своїх тіл на місце старту, ми почали збирати рюкзаки. По плану, вся подорож мала зайняти 4 доби.

Формат подорожі: трекінг з елементами автостопу.

Нитка маршруту: Львів — Солотвино — Сигіт — Борша — Роднянський хребет — Борша — Сигіт — Солотвино — Рахів — Львів.

Наша подорож в Румунію розпочалася з Солотвино і піший перехід через Тису. Хто не знає, що це за місце, то уявіть: міст, що з’єднує дві держави … дерев’яний! І по ньому ще й машини їздять. Тут люди з роверами, колясками, пакунками ходять в обидві сторони ніби десь на “привокзальному” у Львові. Дуже колоритно. На іншому боці ріки – Сигіт, чи Sighetu Marmației по-їхньому. Це містечко і стало відправною точкою нашої 4-денної подорожі. Автостанція тут в кращих традиціях українських райцентрів.

Наступний пункт — містечко Борша, що розташоване в гірській долині між двома високими хребтами. Дуже симпатичне, як на наш смак. Маршрут на Петросул – найвищу точку хребта, починається вже із центру міста (біля лікарні). Досить довго ви будете йти гарною асфальтованою дорогою. Потім – грунтова дорога й більш крутий підйом. Поступово виходимо вище межі лісу. Тут почнеться рідколісся й добре знайомий карпатський жереп (адже ми в тих ж Карпатах).
Ще через трохи часу доходимо до симпатичної місцини. В підніжжі головного хребта, у невеличкій долині розташувалось озеро Єзер (Lacul Iezer) та будівлі метеостанції (чи щось таке). Тут, на березі озера, ми зупинялись на першу ночівлю. Весь підйом сюди зайняв у нас близько 3 годин.

Наступного ранку – сходження на хребет. Годинка часу – і ви наверху. Направо – вершина Петросула, основна ж лінія маршруту хребтом – прямо. Можна тут залишити рюкзаки й зганяти на найвищу точку – 2303 м, що ми й зробили.З Петросула відкривається гарний вид на сусідні вершини та долину, в якій розташоване містечко Борша.

Далі маршрут проходить через вершину Бухареску-Маре (2268 м). ЇЇ можна траверснути, якщо нема сили підніматись.
Ще далі – вершини Ребра (2119), Кормайя (2033), Репеде (2047). Їх всіх ми траверсували, оскільки не було особливого бажання дертись на гору, адже й з самого хребта краєвиди фантастичні.

На сідловині між вершинами Репеде і Нагояску-Маре є невеличка споруда і туристичний вказівник. Поруч з ними – потужне джерело. Біля нього ми й зупинялись на другу ночівлю. Бонус – чудовий вид на найвищі вершини та містечко Борша у долині. А ще – два пеньки, на яких зручно вечеряти, милуючись горами.

Новий день – нові плани. Проснувшись разом із сонцем, ми рано вийшли, щоб й швидко прийти на місце стоянки. Сьогодні ми запланували ночівлю в підніжжі гори Гаргалау (2159). Проте, наш хороший настрій зіпсував непередбачуваний інцидент. На нас напали (в прямому розумінні слова) 5 вівчарських псів. Пастухи були дуже далеко, то ж врятувати нас не могли. Ми, відбиваючись трекпалицями, втекли від них аж на вершину Нагояску-Маре (2049), яку й не планували відвідувати. Страх гарний мотиватор зробити, те що не було заплановано.

Нагояску-Маре – гора красива, але важкодоступна (якби не собаки на хвості, ми б точно не дерлись). Спуски, підйоми, траверс Varful Puzdra (2189), і от ми вже на горі Галатулуй, 2048. Спершу ми планували дійти до вершини Інеу (2279), й нею “закрити” нашу подорож. Та через наш лінивий темп і бажання побільше милуватись, аніж пересуватись, ми вирішили звернути з маршруту на Інеу й спуститись до водоспаду Кайлор, а далі в Боршу.Місце ночівлі вибрали в підніжжі Гаргалау, трохи вище озера Bistritei. Хотіли на березі озера, але потім побачили там поруч отару й передумали. Ми ще перебували під страхом румунських вівчарок. Загалом, на Родні дуже багато отар, і вони чисельністю поголів’я значно більші від наших. Майже на кожному схилі чути дзвіночки й видно рухомі “білі плями”.
На цей вечір у нас, на зло, закінчився газ. Ми спочатку морозились палити вогнище, але через голод і приклад інших туристів (чехів здається, бо частково розуміли їх віддалену розмову) ми таки “закоптили” і поїли “від пуза” James Cook та вишневого кисілю (відкриття походу).

Зранку почали лінивий спуск до печери. По дорозі зайшли на озеро, помочити ноги.
Частину дороги від озера до печери спуск приємний: йдеш, милуєшся. Потім починається “жестячок”. Потрібно скинути пару сотень метрів на короткому відрізку. В мокру погоду тут може бути важко. Врахуйте. Бонус – печера, до якої при бажанні можна зайти, та навіть, там переночувати.

Кайлор (Cascada Cailor) – найвищий водоспад Карпат. Кажуть, щось біля 110 м. Люду тут, звісно, як в Яремче, чи на Жанецькому. Бо вже близько цивілізація, та й взагалі, поруч є підйомник, що вивозить румунських люде майже до самого водоспаду. А ми – ще далі вниз. На своїх двох звісно. До траси йти півтори-дві години. На Боршу – ліворуч, тобто потрібно перейти дорогу, щоб зупиняти транспорт.

Ми доїхали досить швидко. Хотіли стопити, але за 10 хв спинилась маршрутка, і ми за пару румунських грошей заїхали до Борші. В Борші ми зрозуміли, що ще не тратили грошей, трясця! Кафешок нормальних не знайшли, тому пішли в супермаркет виправляти це недорозуміння.
Через дві години часу ми вже сиділи в мікроавтобусі на Сигіт, і згадували, як то добре в горах.
Далі – знайомий дерев’яний міст Солотвино і 2 години в автобусі на Рахів, піца й пиво у “Ципі” та рідний потяг Рахів – Львів.

Як добиратись в Роднянські Альпи?

Найлегше – з Львова чи Києва солотвинським потягом. Так само назад. Можна також через Рахів. Ми так повертались назад. Туди – добирались у Солотвино завдяки BlaBlaCar. Румунією ми пересувались рейсовими автобусами. Автостанцію у Сигеті легко знайти. Переходите кордон, рухаєтесь прямо, поки не перейдете колію. За шлагбаумом – наліво. Пройшовши метрів 300, побачите зліва старенький ЗД вокзал. Навпроти нього – автостанція.
Вартість проїзду до Борші близько 20 лей (140 грн). Час в дорозі 2 години. Автобуси в цілому кращі від наших. Як і дороги.

Як ми зрозуміли, ходять вони приблизно кожні 2-3 години. Якщо ж ви хочете ще швидше, то можна спробувати автостоп, кажуть, він тут нормальний.
З Борші до Сигіта така ж ситуація. Виїзд звідти, куди й приїхали. Орієнтир – великий супермаркет чи лікарня (Spitalul).

Навігація на маршруті

Весь маршрут дуже добре промаркований. Починається від центру Борші й проходить повз центр туристичної інформації, де можна придбати карту. Ми користувались Maps.me. Практично все співпадало реальною ситуацією.

Вода

Води достатньо. Фактично, кожних 5-7 км є джерело безпосередньо біля стежки.
Якщо ви ночуватимете під Петросулом, рекомендую захопити із собою води і на вечерю, і на сніданок (джерело є за 1.5 км від озера). З озера хоч і витікає потічок, в чистоті його я не впевнений.

Бюджет

Весь бюджет подорожі в Роднянські Альпи на двох – близько 2 тисяч гривень. Сюди ввійшла вартість квитків на потяг, BlaBlaCar, маршрутки по Румунії, наїдки, пиво в Румунії і Рахові. Взагалі, ми не дуже економили, але все одно, це бюджетна подорож. Ціни в Румунії лише трішки вищі від наших.
Гроші можна поміняти в Солотвино в магазинах. Курс приблизно 7 до 1. Ми міняли 1 тис грн, нам вистачило.

Висновок

Маршрут Роднянськими Альпами не важкий. Нагадує Чорногору, чи Мармароси (до речі, їх можна побачити з Петросула). Тільки тут перепади висот більші, тому швидкість руху може бути трішки нижчою. Проходження всього хребта займе у вас 4-5 днів.
Що стосується людей, то мало румунів розуміють англійську. Хотіли замовити поїсти у кафешці, але у них не було навіть меню англійською. На автостанціях ми мусіли спілкуватись завдяки простим фразам з перекладача і мови жестів.
Також, трохи не сподобалось, що у Сигеті було багато сміття біля вокзалу. Проте в Борші (а це туристичний центр) його вже не було.
Якщо ж узагальнити, то завдяки своїй близькості, більш дикій (ніж у нас) природі та бюджетності, Румунія – країна, з якою обов’язково потрібно познайомитись. Хребет Родна може стати першим кроком на шляху до цього.

Список спорядження

Намет Trimm Himmlite DSL
Рюкзаки Osprey Stratos 36 та Exped Lightning 45
Килимки пінні
Трекінгові палиці FN Gravel
Газовий пальник Pinguin Hiker
Рушник Sea to Summit Pocket Towel L
Кросівки Altra Lone Peak 3.0
Turbat Tavpysh 2в1
Л’яна сорочка
2 футболки (синтетика і котон)
Фліс Turbat Turkul
Куртка-дощовик
Кепка