Вікторія Паламарчук, Дмитро Горбатов

Аргентина

Чому саме цей регіон?

Невідомість манить. Хотілося екстриму, в плані чогось цікавого нового і трохи складного. Бажали головоломок. І мені, здавалося Аргентина могла нам це дати. Тиша. Так саме вона, на сотні кілометрів ти можеш бути один і не зустріти, жодної живої душі, крім альпаки, лами і вікуньї. Це лякало, а разом з тим ще більше підштовхнуло до подорожі.

Нитка маршруту: Мендоса (Mendosa) – Сан Хуан(San Juan) – Сан Августин (San Agustín) – Парк Провінсіаль Ісчигуаласто (Parque Provincial Ischigualasto) – Бальдесітос (Baldecitos) – Національний парк Талампайя (Parque Nacional Talampaya) – Чілесито (Chilecito) – Лондрес (Londres) – руїни Шинкаль-де-Кімивіль (Shinkal de Quimivil) – Белен (Belen) – Вілла Віл (Villa Vil) – Лос Костілос (Los Costilos) – Єль Пенон (El Penon) – (Campo de Piedra Pómez) – Антофагаста-де-ла-Сієрра (Antofagasta de la Sierra) – Ель Ехе (El Eje) – Санта Марія (Santa Maria) – Кафаяте (Cafayate) – Сан Карлос (San Carlos) – Кафаяте (Cafayate) – Сальта (Salta) – Пурмамарка (Purmamarca) – Салінас Грандес (Salinas Grandes).

Період: 19 січня – 10 лютого 2019 р.

Формат: автостоп, в рідкісних випадках, коли погано було з автостопом сідали в автобус.

Майже 2100 км доріг автостопом. Перепад висот від 500 метрів до 4943 метрів, я вірила, що всі ці солончаки, кістки динозаврів, лами, золоті копальні, різнокольорові гори, дюни з білим піском варті того.

Проживання: спали в наметі в кемпінгах, поза кемпінгами, один раз дозволили собі кімнату у Донни Церіни.

Їжа: сушена їжа від ТМ Їжачок з України і разок поїли в кафе + купували печиво, фрукти і овочі, коли потрапляли у населені пункти.

Напої: вино, там дешевше мінеральної води, тому дегустували як могли.

Вода: проблем з водою в країні немає, в будь-якому селі на вулицях є крани з водою.

Погода: спекотно, дощ був тільки кілька разів вночі.

Витрати: 120 USD кожен, в основному це квитки на автобус, кемпінги і вино з фруктами.

Курс: 1 песо / 0,74грн.

Задум подорожі був в тому, щоб рухатися по найдовшій національній трасі N 40, яку почали будувати ще в 1935 році і захоплювати найцікавіші місця.

“Ruta 40” розтяглася від найпівденнішої частини Патагонії Кабо-Віргенес, з південної частини Санта-Крус до Ла-Кьяка, далеко на північ до провінції Хухуй на майже 5200 кілометровий маршрут. Вона перетинає 11 провінцій, з’єднує 20 національних парків і заповідників, піднімається майже на 5000 метрів, проходить в горах і спускається в долини, перетинає 236 мостів, а також річки і проходить через пустелі і ліси. Вона виходить на льодовики, а вулкани на кожному кроці. Одним словом, пейзажі такі, що дух захоплює.

Мендоса саме там на центральних вулицях Сан-Мартін і Гарібальді, знаходиться нульовий кілометр старого маршруту траси N 40, який був раніше розділений на північну трасу 40 і південну трасу 40. Зараз це 2900 км шляху. Ось саме з цього міста ми і розпочали свою подорож, і не тому, що тут нульовий кілометр, ми тоді про цей факт не знали, просто саме в Мендосу прилітають для сходження на гору Аконкагуа.

Аргентина
Аргентина

 

Завдяки горі це місто рай для туристів і альпіністів. Купити що-небудь для туризму взагалі не становить проблем, outdoor магазинів в центрі міста дуже багато. Ціни на 450 грм газовий балон в середньому – 480 песо, маленький 200 грм – 250 песо. В супермаркеті ми купили сир та ковбасу для подорожі і це було правильним рішенням. Чим далі на північ тим складніше знайти нормальні магазини.

Відразу скажу, що в Аргентині жахливий автостоп. Ви повинні бути готові простояти від 4 до 10 годин, і це ще не факт, що вас підберуть. Туристи, які подорожують в автівках, дуже рідко підбирають автостопщиків. Під час сієсти трафік зменшується до 1-2 автомобілів в годину.

З таких великих міст, як Мендоса дуже важко виїхати автостопом. А враховуючи, що хостел ми залишили пізно для автостопу о 12:30, тому щоб не ризикувати, вирішили їхати до найближчої пам’ятки в парк Провінсіаль Ісчіґуаласто на автобусі, це трохи більше 500 км.

А тепер увага, квитки ви купуєте у перевізника на пряму, а їх там десятки. Ось, як у нас торгові точки в ряд стоять під стінкою, так там кіоски з продажу квитків. Квитки в касах коштують дешевше ніж через інтернет. Для прикладу, з Мендоси до Сан Хуана квиток коштує 330 песо, через інтернет на 39 песо дорожче.

Квитки купуються за паспортом, і у того, хто платить карткою, завжди запитують, чи за двох проводити оплату? VISA чи Mastercard? Іноді VISA не проходила, діставала з гаманця Mastercard, а в магазині Dia в Буенос –  Айресі, так і сказали VISA не приймаємо. В ідеалі везти з собою 2 карти, тоді проблем не буде. І кожного разу, як ви будете розраховуватись карткою у вас будуть просити паспорт.

Аргентина може похвалитися раритетною посадою вантажника багажу. І не має значення сильний ти чоловік або слабка бабця, твій багаж закидає в багажне відділення саме він і бере за це з тебе гроші – 5 песо за 1 багаж, найбільш нахабні були в Сальті брали по 10 песо. Тому при собі повинні бути дрібні гроші обов’язково.

Ну ось з двома пересадками і однією ночівлею в кемпінгу за 150 песо з особи ми о 13 годині завдяки автостопу приїхали до першої у списку пам’ятки. Парк Долина Місяця або Parque Provincial Ischigualasto знаходиться в регіоні Сан Хуан на висоті 1300 м.

Територія досить велика, клімат посушливий і влітку температура піднімається до 45°С. Саме через свою посушливості, містичну зовнішність, що нагадує місячний ландшафт і названий парк Долиною Місяця.

Поряд з цим парком знаходиться інший природний парк Талампая. На їх території розміщений палеонтологічний центр.

Раніше парки були багаті на корисні копалини, а тепер ця долина є найцікавішою знахідкою для палеонтологів і сюди з’їжджається багато вчених і дослідників, розкопки ведуться весь час.

Тут було знайдено багато останків рослин і тварин, динозаврів, а також інших рептилій, що мають еволюційний зв’язок з першими динозаврами, що жили тут майже 250 мільйонів років тому.

На ранок ми залишили парк Долина Місяця і стали на перехресті чекати автомобіль. На годиннику майже 13-00 сонце смажить, машини їздять, а нас ніхто не підбирає. Проїхав поруч мотоцикл, зупинився, хлопець протягнув півторалітрову пляшку води, сказав нам потрібніше і поїхав далі. Потім я у себе в дорожньому блокноті запишу “пройшло цілих 50 хвилин, поки нас підібрали і підвезли 20 км до наступного перехрестя.”  Смішно згадувати. Але це, був тільки 2-й день автостопу і ми ще не знали, що будемо стояти і по 5 годин, і більше доби.

Плюсом нового місця був інтернет і лавка під деревом біля поліцейської дільниці поруч з трасою. Я трохи втомилася вдивлятись в далечінь і очікувати машину, пішла прилягла на лавку. Вийшов поліцейський привітався, взяв з машини подушку, забрав пса, що ховався від сонця під автомобілем і пішов спати. Ви розумієте, що значить для них сієста, навіть поліцейський спить, а робота йде.

В Чілесито (Chilecito) ми потрапили тільки наступного вечора на автобусі. З самого ранку нас привезли два хлопці з Буенос – Айреса до парку Талампая, а потім ми намагались виїхати звідти, але безрезультатно. Великим плюсом траси N76 було те, що по ній ходить рейсовий автобус.

Шахта La Mejicana – це золоте родовище, розташоване в Серро-Фаматіна, на висоті 4600 м.Канатна дорога Chilecito-La Mejicana під якою ми йшли і стопили автомобілі має довжину 35 км. Це найдовша канатна дорога у світі з найвищою гірською станцією (4600 м).

Канатна дорога складалася з 8 секцій, з’єднаних між собою 9 станціями, кожна з яких забезпечує тягу до наступної секції паровими двигунами, що працювали на дровах, і додатковою секцією, що з’єднує станцію II з ливарним заводом в Санта-Флорентіно. Закрилася станція у 1927 році.

 

Аргентина
Аргентина
Аргентина

У нас в планах було відвідати лише перші 2 станції, так як ми, були обмежені часом. Тому довідавшись, від співробітника музею про золоту річку, яка зливається з голубою рікою вирушили за його порадою до «Дель Оро» і «Агуас Неграс».

Дорога займає біля 2-х годин, вказівників немає, орієнтир – це річка, вздовж якої треба весь час йти. Ми орієнтувались по офлайновій карті Maps.me.

На ранок ми повернулись в Чилесіто, щоб відправитись в  місто Белен, яке за 200 км від нас. Але перед цим потрібно було обміняти долари на песо, через те, що далі будуть села, де не приймали картки, а це можливо було зробити тільки в національному банку.

Белен велике місто і це місце зустрічі автостопщиків. По всьому маршруту ми з деякими зустрічались по кілька разів.

І тепер наш маршрут з траси N 40 переходить на трасу N 43. Ми прямуємо у містечко Вілла Віл до дуже незвичних гірських формацій “Los Costilos”. Вілла Віл ми залишили зранку в кузові з гідом, який віз клієнтів по визначних місцях. Це був бонус, бо ми зупинялися майже біля кожного цікавого місця.

Так ми побували на дюні.

З ним ми проїхали містечко Пенон (El Penon) і вийшли на повороті до (Campo de Piedra Pómez). Далі до чудернацьких білих скель ми йшли пішки 25 км, 6 годин з тяжкими рюкзаками, оскільки кожен ніс по 3 літри води. Ще й потрапили у грозу.

А грози там, це щось страшне. Коли вже нарешті ми майже дійшли до скель, залишилось 2 км вниз. Встановили намет біля знака, який забороняв кататися на квадроциклах.

Клімат тут дуже суворий, великі перепади денних і нічних температур, вітер, нестача кисню. Нічна температура мінус 5 градусів нижче нуля з вітром 100 км / год – типове явища навіть для місцевого літа. Нам пощастило, вітер, який здійнявся одразу ж, як ми встановили намет Mousson Azimut 2 був не таким сильним і теплим. Але швидкість була його досить велика і ми почали будувати укріплення з рюкзаків, це не врятувало від піску, який засипав нас через москітну сітку з якої зроблена внутрішня частина намету. Тому пісок був у волоссі, очах, на зубах, а потім, як лягли в спальники вкрилися шаром піску. Через дві години все вщухло, як нічого і не було.

Аргентина
Аргентина

 Наступним пунктом був Total Grande подивитися на незвичайні гірські формації червоного кольору, а перед цим хотіли заїхати до ідеально рівного конусу Cono de Arita. Саме для цього ми приїхали в наступний населений пункт Антофагаста-де-ла-Сієрра (Antofagasta de la Sierra) звідти ми планували по трасі No43 продовжити свою мандрівку.

Обійшли все місто, добре, що воно маленьке, все зайнято.  Один чоловік порекомендував заглянути до Дони Церіни, що жила в першому білому будинку на розі. Кімната з купою ліжок, вартість на двох 600 песо. Це найдешевше, що взагалі було у місті. Умови звичайно жахливі, в туалеті на полиці чиясь бритва, на умивальнику гребінець. Душем у них називається розсіювач у стіні туалету без піддона. Але ми втомились і вже хотілось за декілька днів прийняти гарячий душ, тому погодились залишитись. 

По дорозі із Санта Марії на трасі №40 при перетині двох регіонів Catamarca  і Tucuman, щось на кшталт кордону, де поліція робить огляд речей. Наші рюкзаки оглянули повністю. Огляд закінчився, як тільки вони знайшли чорний чай з бергамотом, який ми привезли з України. Усі співробітники переключились на дослідження підозрілого пакету. Вони його нюхали, терли пальцями. Але, так як з англійською у них біда, перші пару хвилин, вони нам не вірили, що це чай. В Аргентині п’ють в основному мате. І коли ми сказали, що прилетіли з Європи і це наш чай, тоді тільки вони віддали нам наш пакуночок. Саме цікаве, що документи в нас ніхто не перевірив, як це вони зробили з водієм. Скоріше за все шукали траву, так як аргентинські автостопщики часто балуються цим.

Кафаяте дуже колоритне туристичне місто, тут вже відчувається, що ти на півночі. Аргентина славиться своїм виноробством, а цей регіон один з центрів його виробництва. На площі в центрі багато ресторанів, грає музика. Ми заселились в кемпінг – 250 песо за двох, бонус Wi-Fi.

За Кафаяте дорога на Сальту йде вже по трасі №68, і коли нам не вдалося за два дні просунутись далі, чим на 20 км по трасі №40, ми вирішили змінити плани і їхати по більш популярній трасі.

Аргентина
Аргентина
Аргентина
Аргентина
Аргентина

 

Друге круте місце 20-ти кілометрах від Cafayate – це одна з найкрасивіших доріг, яка йде через Quebrada de las Conchas (Ущелина раковин)

Наступний Amfiteatro. Скелі тут утворюють амфітеатр з приголомшливою акустикою. Місцеві музиканти використовують унікальні акустичні особливості ущелини, щоб влаштовувати тут свої концерти.

Аргентина
Аргентина

Нас сильно піджимав час, ми мали ще потрапити в Пурмамарку (Purmamarca) і Салінас Грандес (Salinas Grandes), а залишилось лише три дні, тому з Сальти вирішили їхати до Пурмамарки на автобусі за 410 песо з особи, якраз 1 раз в день з автовокзалу він відправляється о 15:30.

Село Purmamarca (Аргентина) – невелике поселення біля підніжжя знаменитої семикольорової  гори. В Пурмамарці найбагатший вибір і найнижчі ціни на місцеві сувеніри та вироби народних промислів.

Аргентина
Аргентина

 

Щодо того попадемо ми в Салінас Грандес (Salinas Grandes) чи ні інтрига зберігалась до останнього. Так як з Пурмамарки до солончака автобуси не ходять. То дістатись туди можливо лише на своєму транспорті або в складі екскурсії. Ні перший варіант, ні другий нам не підходив. Тому знову стопили.

Аргентина
Аргентина
Аргентина

 

Аргентина на півночі доволі колоритна. Тут так багато всього цікавого, що побачити все за одну поїздку з таким жахливим автостопом нам не вдалося. Більшість туристів відвідують розкручені місця в Сальті і Хухуї, не доїжджаючи до неймовірно цікавих Катамарки і Ла Ріохи, а даремно!

Підсумок. Рослинний і тваринний світ на півночі небагатий. З тварин можна зустріти тільки декілька видів гризунів, павуків, пуму, ігуанако, лам до висоти 3500 м.,а вище – лише викун’ї.

Дуже вразила велика кількість дітей в сім’ях, мінімум 3-є максимум 10, це те, що бачили на власні очі.

Населених пунктів дуже мало, а ті, що є – дуже убогі.

Хліб – печуть самі, а той що продаеться це французький багет, який на наступний день на смак схожий на картон. Це було жахливо.

Список спорядження:

  • намет Mousson Azimut 2;
  • рюкзак Osprey Aura AG 65;
  • пальник Kovea Backpackers Stove;
  • набір посуду Optimus Terra He Lite Cookset;
  • горнятко Sea To Summit Delta Mug;
  • ніж Mora Companion;
  • одноразові пінні губки з дерматологічним гелем ESTEM;
  • спальник Sivera Шишига -22 (але такий не потрібний max до 0ºC);
  • килимок Trangoworld LIGHT PLUS;
  • подушка Sea To Summit Aeros Premium Pillow;
  • гідратор Source WRAP TANK 2 i Osprey Hydraulics 3L
  • рушник з мікрофібри Pinguin Towel L;
  • налобний ліхтарик Petzl Tikka 80;
  • штормова куртка Turbat Vulkan 3L Pro;
  • пуховий светр Jack Wolfskin замість флісу;
  • пухова куртка Mammut;
  • трекінгові штани Trangoworld;
  • шорти;
    сарафан звичайний і трекінговий;
  • 2 комплекти термобілизни Smartwool та Icebreaker;
  • нижня білизна Smartwool;
  • 4 футболки;
  • кепка;
  • 6 пари трекінгових шкарпеток (Smartwool, Lorpen, Trekking, Quechua);
  • трекінгові черевики Salewa WS Wildfire;
  • сандалі Teva;
  • купальник;
  • окуляри Julbo Colorado Spectron 4
  • сукня вечірня;
  • сонячна батарея Anker 21W
    фотоапарат Fuji X-T20
  • об’єктив FUJINON LENS XF10-24mmF4 R OIS (брали напрокат у Fujifilm Ukraine)

Що було зайвим:

  • Спальник Sivera Шишига -22, у 70% я спальник взагалі не діставала з рюкзака, вкривались одним.
  • Пухова куртка.
  • Запасний комплект вовняної термобілизни.
  • Трекінгові високі носки.
  • Футболок, пару штук можна було залишити вдома.

Лонгрід про подорож Аргентиною

Усі використані фото з особистої колекції Вікторії Паламарчук, копіювання або поширення тільки зі згоди автора.