Сергій Сапіга

спортсмен, інструктор в команді Ture

Спеціалізація: трейлранінг.  

Професійний атлет виступав в збірній України на дистанціях 3000 м з перешкодами, 1500 м і 800 м. Бігав кроси по 15 км. Один з лідерів українського трейлранінгу за рейтингом ITRA, минулого року фінішував 48мим з 2,5 тис. учасників на неофіційному чемпіонаті світу (UTMB).

Вперше потрапив у Карпати у 1985 у складі збірної Тернопільської області, а вже спробував пройтися з рюкзаком в 1990 році з легендарним Борисом Горою. Спочатку з важкими рюкзаками – близько 20 кг, почав задумуватись про зменшення ваги рюкзака 9 років тому коли з Львівським клубом Екстрім (Любомир Лущинський) пройшли восени Чорногору за 17 годин.

На кемпі Білий Слон перед одноіменними змаганнями Сергій Сапіга погодився розповісти про свій досвід трейлових та скітур змагань

Сергій, коли в твоєму житті з’явилося захоплення трейлом та скітуром?

В залежності, що вважати початком, у 1986 році вперше пробіг Чорногору  заради задоволення, однак тоді, у нас ще не було такої категорії змагань, як трейл. Теж саме і з лижами, перший похід – 1994 рік, наступний, який запам’ятався – 171 км перехід з гори Апецької на Боржаву. І трейл, і скітур (в сучасному розумінні з камусами) спробував вперше десь 2014-2015 роках. Олександр Олівсон почав проводити свої пригодницькі перегони на кілька років раніше, але на жаль, ми тоді про це не знали.  

Що на твою думку стало причиною такого зростання інтересу до трейлранінгу останні роки?

З одного боку це ефект змагальності, зараз в Україні з’явилося дуже багато цікавих маршрутів, які сертифіковані ITRA (міжнародною асоціацією трейлранінгу). Тому всі учасники розглядають їх, як можливість кваліфікуватися на престижні міжнародні забіги. З іншого боку, трейл це завжди пригода, особисто я не люблю забігів в містах у форматі півмарафон і марафон, хіба що в форматі трейла (Lviv Ultra Trail). Все тому що немає перепадів висот і доволі однотипна картинка, в горах все постійно змінюється. Хоча припускаю, що мої знайомі бігуни, які мають спеціалізацію забігів на асфальті можуть сказати щось подібне про гірські забіги. Моя думка: “Якщо ти любиш гори, то гори люблять тебе, бо інакше навіщо себе силувати і долати всі ті підйоми та спуски”.

        

Значна частина трейлових забігів проходить в природоохоронній зоні, доводилося стикатися з дикими тваринами під час трейлів?

Звісно. Бачив косуль, лисиць, змій, борсука, двічі, навіть, лісового кота (це дуже обережні створіння тому, можна сказати, пощастило). Кабанів бачу майже на кожному нічному забігу. З ведмедями, рисями та вовками поки що не доводилося перетинатися.

Що можеш сказати про особливості навігації в горах?

Якщо говорити про Чорногору, то вона для мене, як домашня арена. Тут я знаю кожен камінчик і можу бігти, навіть, без трекера, це звичайно, якщо не рахувати зиму коли туман і снігопад й без спецзасобів не обійтися. Але на інших локаціях неодноразово захоплювався і траплялося втрачав трек. Так як, наприклад, на минулорічному Bojko Trail, де я був лідером поки не зробив зайвий гак на двадцять кілометрів. В трейлі багато залежить від вміння працювати з навігатором, якщо не вивчити досконало свій пристрій, можна опинитися в несподіваних місцях.

Як готуєшся до змагань?

Поєдную біг, велосипед, і дуже рідко, спортзал. В мого хорошого друга, відомого трейл бігуна та тренера Олексія Прокопенко є ефективна методика підготовки, часто нею користуюся, і намагаюся більше часу проводити в горах, там сама природа надихає кидати собі виклики. Також під час підготовки до змагань п’ю амінокислоти, антиспазмові і відновлююче спортивне харчування. Спеціальних дієт у мене немає, просто намагаюся уникати смаженого та дуже жирного, значна частина раціону каші та салати.  

Розглядаєш скітур, як частину своєї підготовки до трейлових забігів?

Звісно, лижі це одна з складових підготовки трейл атлета. Більшість із світової еліти трейлранерів зимою переходять на скітур, тому що це спосіб лишатися на високогір’ї. Це дає змогу не витрачати час на акліматизацію в міжсезонні. Організм постійно перебуває у тонусі та адаптується до гір та перепадів висот.  

До речі, так сталося, що наші перші трейл та скітурні змагання майже співпали у часі.  Скітурити розпочав на змаганнях в Буковелі у 2015 (Bukovel Endurance SkiMo) я їх провалив, однак це стало для мене непоганою самомотивацією для того, щоб приділити цьому більше часу і показати кращі результати.

Зараз ми разом з моїми колегами маємо бажання взяти участь у змаганнях за кордоном, щоб підтягнути рівень до їхніх спортсменів і отримати бали без яких немає шансів попасти на рейтингові міжнародні старти, але для цього мені, наприклад, треба буде покращити техніку спуску і ще різні технічні моменти без яких на закордонних змаганнях немає що робити. Як показали останні змагання у європейців значна перевага саме в цьому компоненті, у нас сильніша сторона – підйом.

І звичайно, не варто забувати про спорядження. Поляки та словаки зараз виступають у дорожчих легших комплектах, це робить змагання важчими для нас. Скітур взагалі доволі елітарний вид спорту. Якщо для міського забігу вам потрібні тільки кросівки, базовий комплект для трейлранінгу обійдеться вам у 12-15 тисяч. грн, то переможці скітурних змагань виступають у комплектах вартістю близько 2 тисяч євро.  

Які твої плани на цей сезон?

На початку березня ми їдемо на скітур змагання в район Морського Ока у складі: Олександр Олівсон, Віталій Бідюк, Василь Струк, Павло Ковтун, Боднар Даша. А далі трейли, трейли і ще раз трейли, маю готуватися, щоб гідно представити Україну на цьогорічному UTMB.