Один з найбільш віддалених гірських районів Грузії, Местію – центр Сванетії з рівнинною Грузією зʼєднує одна дорога (субʼєктивно, досить екстремальна), яка була побудована досить недавно. Саме тому, тут збереглась в самобутньому вигляді місцева архітектура, зокрема високі камʼяні вежі, побудовані ще в середньовіччі на кожному подвір’ї. Вигляд сванських поселень заворожує, це щось абсолютно несподіване і дуже автентичне.
Сванетія: трекінг з Лентехі в Местію
Нитка маршруту: Київ – Тбілісі – Кутаїсі – Лентехі – Мамі – власне трек до Местії – Батумі – Тбілісі (3-14.09.18)
Маршрут треку: с. Мамі – перевал Лаптарі – Сванський хребет – с. Ушгулі – льодовик Шхара – перевал Каретта – перевал – Чхунтієрі – с. Адіші – с. Забеші (5 днів, біля 80 км).
Курс: 1 ларі орієнтовно 10,5 грн.
Гори
Тут вони всюди, маршрут постійно пролягає на висоті 2000-3000 м н р м, і звідси відкриваються неймовірні краєвиди на засніжені вершини Ушби, Тетнульді, Шхари і, загалом, на білу стінку Головного Кавказького Хребта. З перевалів здається можна досягнути рукою до високогірʼя. Ну і почорнілі від часу сванські вежі на фоні білих гір. Вражаюче.
Льодовики та озера
Можливість без проблем дійти до льодовика Шхари, побачити, як з нього витікає річка, та відчувати життєву силу і могутність льодовиків та гір.
Історія
Тут все ще зберігся родовий поділ, сімʼї можуть будуватись лише на своїх ділянках. Кажуть, колись між родами постійно велись війни, власне для того і будувались ці башти.
Їжа
Кубдарі – пиріг з мʼясом, сванська сіль.
Люди
Незважаючи на те, що це мешканці повністю гірських поселень, які історично були відрізані від зовнішнього світу, свани – дуже привітні та гостинні люди. Один з чоловіків, який нас підвозив сказав, що це повʼязано із розвитком туризму останнім часом, який вдихнув нове життя в Сванетію. Він казав, що впевнений, що за час мандрівки нас не образив жоден грузин. Така от віра у своїх співгромадян. Ну і фраза “Ми з України” завжди викликала щиру радісну посмішку.
При плануванні треку керувались бажанням якомога більше пройти горами, в місцях де є альтернативи популярним туристичним стежкам обирати альтернативи. На жаль, погода внесла свої корективи в наші плани, тому довелось скоротити гірську частину, трохи “поматрасити” в Местії та зʼїздити до моря в Батумі. Але такий формат мандрівки мені сподобався, адже за повних 10 днів ми встигли відвідати колоритні сванські поселення, та познайомитись з такою різноманітною Грузією.
Добирання
Летіли з Києва (Бориспіль) у Тбілісі, скористались лоукост-тарифом від МАУ, квитки брали за рік наперед, вартість 1200 грн + 600 грн багаж. Насправді, купуючи квитки, ми не мали певності, чи точно поїздка відбудеться, проте ціна на переліт насправді була смішною.
По прильоту ми одразу ж в аеропорту обміняли долари/євро на ларі (курс суттєво не відрізняється, а ларі потрібно мати на проїзд з аеропорту). Загалом, їдучи в Сванетію, краще одразу обміняти потрібну кількість коштів, в маленьких поселеннях обмінників немає, картками теж розрахуватись вийде лише в містечках, і то не всюди. В принципі, в поселеннях можна пробувати розраховуватись доларами, але в них своя математика, курси не надто вигідні (мабуть залежить від людей, нам так “пощастило”). Ну і враховуйте, що на вихідних обміняти гроші в Местії не вдасться, оскільки обмінники не працюють.
З аеропорту в місто можна добратись на таксі, або ж автобусами. Вартість таксі з аеропорту до автостанції Дідубе, звідки ми мали їхати до Кутаїсі – 35 ларі, туди ж можна дістатись двома автобусами вартістю по 0,5 ларі, що ми і зробили. З аеропорту в центр Тбілісі орієнтовно щопівгодини їздить автобус №37 (великий, зручний, з usb-портами для зарядки пристроїв), тривалість поїздки – орієнтовно 30-40 хв. Із вокзалу до Дідубе їде кілька маршруток і метро, актуальні номери з легкістю можна перевірити на Google Maps (https://cutt.ly/nWMmR). Важливо, Дідубе – не у всіх кінцева зупинка, потрібно бути уважними.
Отож, всього за 1-1.5 від прильоту (і за 3 ларі на трьох) ми вже були на автостанції. Варто зазначити, що автостанції в Грузії – це щось трохи хаотичне, там завжди знаходиться якийсь чоловік, який питає куди вам і веде до потрібної вам маршрутки. Мене це спочатку дивувало (я думала, що це якийсь таксист, якийсь зараз здере з нас втридорога, але виявляється – він просто нам допомагав).
Маршрутки
Мікроавтобуси з водіями зі сталевими нервами, адже рух на дорогах Грузії просто шалений – водії часто женуть по зустрічній, ледь проскакуючи на стрімких поворотах мимо інших таких же шалених водіїв, голосно сигналячи… Для себе я зрозуміла, що краще не дивитись на дорогу, бо за три години їзди, можна посивіти.
Накупивши місцевої випічки та фруктів в дорогу ми вирушили в Кутаїсі, де мали заплановану ночівлю в guest house. До речі, guest house – найпоширеніше місце для ночівлі в Грузії, часто господарі здають кілька кімнат в будинку, за додаткову плату можна домовитись за сніданок-вечерю. Вартість проживання від 15 до 50 ларі, всередньому ми платили 50-60 ларі за трьох за номер із власним санвузлом.
Ближче до Кутаїсі ми зауважили при дорозі ятки з якимись круглими штуками, біля однієї з них водій зупинився і всі пасажири побігли то купляти. Неймовірний аромат в маршрутці (а може просто голод) примусив нас теж це купити. Це виявилось “назукі” – свіжоспечений солодкий грузинський хліб із сухофруктами, раджу при нагоді спробувати.
Переночувавши в Кутаїсі, вранці ми вирушили на автовокзал на пошуки потрібної нам маршрутки до Лентехі (маршрутка відправляється о 9.00, 14.00, 16.00, графік можна перевірити тут).
Загалом, для орієнтування використовувала оффлайн навігатори: в містах – maps.me, в горах я звикла користуватись viewranger.
Про мову
Мовного барʼєру – із старшим поколінням ми розумілись російською, з молодшим – англійською. Складність становив грузинський алфавіт, але це було необхідно лише при читанні власних назв, які в більшості випадків були транслітеровані латиницею. Раджу, про всяк випадок, зберегти або роздрукувати грузинський алфавіт.
На цій автостанції склалось враження, що час тут зупинився ще багато років тому – магазинчики, перукарні, ринок довкола виглядали так само, як, мабуть років 60 тому. Цікаве колоритне місце. Як і власне маршрутка. Це не просто маршрутка, це і експедитор (який розвозив хліб і продукти по магазинах), це і служба доставки (яка розвозила людям їх пакунки)… Тож їхали ми довго, постійно зупиняючись по кілька разів в кожному селі, водій сигналив, роздавав крам і посилки, спілкувався з місцевими, а тим часом жіночка на кріслі поруч робила собі манікюр.
В Лентехі нас чекала остання пересадка на шляху до селища Мамі. Єдиний цивілізований варіант – таксі ми одразу відкинули. Пройшли десь так 50 м, допоки нам не зупинився позашляховик, який запропонував нас підвезти (безкоштовно звісно).
Сванетія
Автостоп в Грузії ідеальний – двічі нас підбирали, коли ми ще навіть не стопили, ще кілька разів без проблем зупинялись нам. І чим глибше село, тим простіше зупинити. Зрештою, всі наші переїзди по країні ми могли здійснити за допомогою автостопу, але вирішили не зловживати, а користуватись ним лише в тих місцях, де без нього ніяк. Водії привітні і дуже раді чути, що ми з України. Проїзди в маршрутках коштували 10-30 ларі.
Отож, нарешті старт і вихід на маршрут. Є два варіанти виходу на Сванський хребет – з с. Мамі (менш популярний, обрали ми) і з с. Чвелпі. Я зрозуміла, чому варіант з Мамі є менш популярний – він іде через ліс стрімко вгору – 1600 м набору висоти на 8.5 км, а потім траверсує хребет, місцями спускаючись в зарослі якихось півтораметрових рослин. З Чвелпі на перевал Лаптарі веде дорога вздовж лінії електропередач – довший, можливо менш краєвидний (хоча в нашому випадку ми ті 1600 метрів реально набирали в лісі, звідкіля краєвидів теж не надто видно), але точно легший варіант. Проте, коли ми вийшли на хребет, всі складнощі відійшли на задній план, адже коли бачиш довкола високі гори, а за ними ще вищі гори, а внизу зовсім близько село… то є щастя.
Власне на виході з лісу на хребті була наша перша ночівля. Раджу нести з собою воду, бо найближче джерело після виходу на хребет – через 2 км. З перевалу Лаптарі відкривається неймовірний краєвид на засніжені вершини Головного Кавказького хребта, зокрема на найвищу вершину Грузії – Шхару.
Перевал Лаптарі власне зʼєднує Нижню (звідки ми починали маршрут) і Верхню Сванетію. Далі трек 7 км іде по Свансьому хребту на рівні 2800-2900 м. Це дуже гарна ділянка – Шхара стає все ближче, відкривається краєвид на Тетнульді та Ушбу, зустрічаються гірські озера, внизу видніється одне з найбільш високогірних селищ Європи – Ушгулі і це все при мінімальних перепадах висот. Зі Сванського хребта трек досить крутим спуском веде в напрямку села Ушгулі.
Заночувати можна в одному з guest house (а їх тут багато), забронювати можна через booking.com або ж на місці, вартість від 25 ларі, сніданок ще плюс 10-15 ларі. Ми ж обрали ночівлю під зорями в наметі перед селом (намети можна ставити будь-де, принаймі зауважень не було). З Ушгулі можна прогулятись радіально до льодовика Шхара, або ж замовити кінну прогулянку, відстань 10 км в одну сторону.
Радіалки не були в наших планах, оскільки після льодовика ми вирушили в напрямку перевалу Каретта. Третя наша ночівля була на шляху до перевалу Каретта біля річки. Варто ставати на ночівлю на початку підйому – далі підйом стає дуже стрімким, або ж вже в долині за перевалом. Ця ділянка маршруту є не надто популярною серед туристів, а даремно, сам перевал – це вузький гребінь з ідеально рівними стрімкими стінками. До того ж, це була найвища точка нашого маршруту – 3028 м.
Далі на нас чекав спуск долину річки Халдесчала, а звідти підйом на перевал Чхунтієрі. З перевалу відкривається неймовірний краєвид на льодовик Лардаад. Також тут відчувається, що ми нарешті вийшли на туристичну “трасу”, людей дуже багато. Далі маршрут веде до ще одного унікального поселення Адіші через ще одну “родзинку” маршруту Сванетією – річку Адісчала. Ця річка витікає з льодовика і в точці перетину маршруту вона є дуже бурхливою, особливо в пообідню пору, коли нам довелось її перетинати.
Дуже раджу запланувати свій похід таким чином, щоб брід річки припадав на самісінький ранок, тоді вона менш повноводна. Кажуть, зазвичай там є чоловіки з конями, які перправляють туристів за 10-15 ларі. Нам вони не трапились, і ми мали цілу пригоду з переправою через крижану ріку, яка просто збивала з ніг. Тут мені дуже пригодились Skinners, без них мені б довелось іти брід в черевиках, які висушити в умовах походу навряд чи вдалось би. Замерзлі та змоклі ми швиденько рушили в напрямку Адіші, аби там переночувати в одному з guest house.
Адіші
Адіші – точно найдивніше (найцікавіше, найавтентичніше, найменш цивілізоване, най…) поселення, в якому мені доводилось бувати. Напівзруйновані вежі на фоні прекрасної природи довкола, guest house в пошарпаних дуже холодних будинках з гарячим душем, нестабільним wifi і величезними шпаринами у вікнах, воли, які тягають вантажі на дерев’яних санах по вуличній багнюці, дивні елементи екстер’єру (як черепи і опудала тварин) і гора Тетнульд зовсім поруч…
Розташоване на висоті 2040 м, в долині в підніжжі гори Тетнульд, з якої у 1987 зійшла лавина, частково зруйнувавши селище. Донедавна тут зберігався найдревніший взірець грузинської писемності (потім його перемістили в музей Местії). Кажуть зараз постійно в Адіші живе всього кілька сімей, проте в момент, коли ми там були, поселення було досить оживленим за рахунок великої кількості туристів (тут проходить популярний маршрут Забеші – Ушгулі, звідси можна стартувати сходження на Тетнульд).
Туристи є основним джерелом доходу, тому в кожному будинку обладнаний guest house, де за 50-70 ларі можна отримати ночівлю з вечерею і сніданком (суп, помідори/огірки, хліб, яйця, масло). Насправді, поселення вражає, рада, що ми пішли сюди ночувати (хоча guest house мабуть потрібно було пошукати кращий). Якщо коротко – йтимете Сванетією, обов’язково завітайте в Адіші, це унікальне місце, де поєднані занепад і бурхливе туристичне життя.
Зранку ми трохи повернулись по дорозі, з якої прийшли, аби повернути на маршрут, який обходить Тетнульді траверсом на висоті 2800 м, та виходить до підйомників. Там ми потрапили в грозу/зливу/град, на зміну яким прийшов щільний туман. Повністю мокрі та незадоволені від зіпсутої погоди ми вирішили швиденько спускатись в селище Забеші, аби звідти в цей же день дістатись Местії з теплим guest house і смачною грузинською їжею. Забеші – ще одне чудове поселення в ущелині в підніжжі Тетнульді. До Местії ми без проблем дістались автостопом. Знову ж таки, водій нам сам зупинився, аргументувавши це тим, що коли ми йшли селом то привітались з ним. Добро не забувається, сказав він. Так що ці два слова – “ґамарджоба” (привіт) і “мадлоба” (дякую) потрібно вивчити і вживати в Грузії (яка грузинською, до речі, називається Сакартвело).
Местія – невеличке затишне туристичне містечко. З нього ми нарешті побачили Тетнульді довколо якого ми ходили кілька днів. В Местії дуже багато туристів, зокрема європейців. Ціни – дешевше, аніж в Адіші. Ночівля 50-60 ларі за трьох, так само 50-70 ларі коштувала вечеря на трьох. Обовʼязково спробуйте кубдарі – це сванський пиріг з мʼясом. Незважаючи на “туристичність” в містечку зберігаються автентичність, є багато башт, колоритні дядечки випікають хліб і тут же його продають. З Местії починається кілька туристичних маршрутів, тож можна зупинись в самому містечку і ходити радіалки. Є туристичний центр, де можуть порадити маршрут під потреби, надати потрібну карту, чи просто підказати якусь інформацію. Загалом, мені містечко дуже сподобалось, воно належить до таких, в які безсумнівно хочеться повернутись.
Бюджет
Переліт Київ – Тбілісі – Київ – 1200 грн + 600 грн за багаж (багаж був один на трьох, тобто сумарно вийшло 44 кг на трьох – цього достатньо, якщо не передбачається спорядження для виходу у високі гори). Якщо купляти квитки пізніше (не на рік наперед, як в нашому випадку) – вартість в районі 5000 грн (МАУ), або ж можна комбінувати переліт через Європу.
Переїзди по країні: автобуси з/в аеропорт – 0,5 ларі, Тбілісі – Кутаїсі – 10 ларі, Кутаїсі – Лентехі – 15 ларі, Местія – Батумі – 30 ларі, Батумі – Тбілісі – 25 ларі.
Проживання: на маршруті можна всі ночівлі проводити в наметі, можна зупинитись на ночівлю в guest house (в Ушгулі від 20 ларі, в Адіші від 50 ларі (але тут включені вечеря і сніданок, здебільшого досить посередні, ми меню перепитали в багатьох). Проживання в Кутаїсі 30 ларі за трьох, в Местії, Батумі та Тбілісі – 50-60 ларі за трьох.
Харчування: на треку готували з привезених з України продуктів, в Местії насолоджувались місцевою кухнею. Ціни на продукти в магазинах та харчування в кафе приблизно нарівні з Україною.
Загалом, Грузія – дешева країна, в нас весь бюджет поїздки вийшов трохи більше 300$ (це з врахуванням 6-ти ночівель в guest house та періодичним “цивілізованим” харчуванням, великою кількістю місцевої випічки, вина та фруктів).
Щодо періоду, коли краще відвідувати Сванетію. Кажуть, ідеально липень-серпень, але в той час може бути дещо спекотно. Ми були на початку вересня – потрапили в тумани і дощі. Думаю, оптимально – середина серпня.
Спорядження:
Трекінгові черевики Salewa ws Alp Trainer
Сандалі – легкі Alpine Pro
трекінгові штани Turbat Бистриця
шорти
комплект термобілизни для сну
2-3 синтетичні футболки
фліс
тонка пуховка – Turbat Gemba
шкарпетки для трекінгу та сну, пухові шкарпетки
мембранна куртка
мультифункціональна повʼязка, шапка, тонкі рукавички
рюкзак Osprey Tempest 40
спальник Trimm Balance
килимок Exped Synmat HL
пальник, казанок, посуд, пальне.
ліхтарик, павербанк, телефон.
аптечка, окуляри, сонцезахисний крем.
Висновок про спорядження
Враховуючи те, що я схильна мерзнути, тому набираю завжди теплих речей із запасом, так замість зимового Trimm Balance, варто було взяти щось схоже на Kuk 350 було б менше ваги та об’єму.
Щодо сандалів думаю варто було взяти Source Classic чи щось подібне. При переправі річки стали в нагоді Skinners.
Трекінгові палиці – краще мати, є багато стрімких спусків та підйомів, на яких вони допомагають.
Ми користувались рідкопаливним пальником, оскільки бензин можна купити на буль-якій заправці. Газові балони точно бачили в магазинах в Местії, придбати їх в Тбілісі та Кутаїсі, думаю теж не проблема.
