Маріан Стрільців (Креативний директор бренду Turbat), Арсен Чистяков (засновник агенції пригод Вйо)

Каракорумське шосе (The Karakoram Highway) це найвисокогірніше шосе світу (4693 м) і воно було логічним продовженням попередніх подорожей Маріана (2008 рік — Таджикистан, Іран, Афганістан та ін.) та Арсена (2016 рік — Таджикистан, Узбекистан, Іран та ін.). Хотілося побачити цю частину Пакистану та Китаю до того, як глобалізація змінить їх до невпізнаваності. Також у цьому регіоні сходяться три гігантські гірські системи: Гімалаї, Памір та Каракорум, що обіцяє мандрівникові екстремально красиві краєвиди протягом всього маршруту.

Найвисокогірніше шосе світу (Каракорумське шосе)

Нитка маршруту: Алма-ата (Казахстан) — Алайська долина (Киргизстан) — Кашгар (Китай) — Ташкурган (Китай) — Пассу (Пакистан) — Карімабад (Пакистан) — Долина Хопар (Пакистан) — Ісламабад (Пакистан) — Лахор (Пакистан) — Мултан (Пакистан)

13 вересня 2018 – 3 жовтня 2018 року – 21 день 

Довгим процесом було оформлення Пакистанської візи. Головна проблема — отримати запрошення з Пакистану від ліцензованої тревел компанії або приватної особи. Таке запрошення можна отримати як сервіс від однієї з компаній/клубів, які організовують походи в гори та експедиції. Це коштує 75 доларів, однак ціна не фіксована — можна поторгуватися. Якщо скористатись додатковими послугами компанії — таксі, бронювання готелів чи попросити гіда на трекінг, — то запрошення можна отримати і безкоштовно. Вартість самої візи для українців (консульський збір) складає 165 доларів, що в сумі із запрошенням обійдеться в 250 доларів. Із китайською візою вийшло простіше: через агентство (стандартний пакет документів є на сайті) вона коштує орієнтовно 100 доларів.

Каракорумське шосе, що було основною метою поїздки, починається в місті Кашгар (провінція Сіньцзян). З України до Кашгару найлегше дістатися через найбільше місто західного Китаю Урюмчі або через Пекін. Однак цей шлях часто дорогий, тому ми скористатися нагодою дешевого перельоту до Алмати (Казахстан), переїхали в сусідній Киргизстан і продовжили шлях до Китаю через Алайську долину, поміж киргизьких семитисячників. Цей шлях довший, але неймовірно гарний і пригодницький.

У провінції Сіньцзян доволі строгий режим. Багато блокпостів, де перевіряють документи і багаж. Ніякої небезпеки для іноземців процес не спричиняє, однак це займає час та пригнічує, оскільки блокпостів, камер та всього, що пов’язано з військовим контролем, дуже багато.

У Кашгарі справді мало людей, які говорять англійською. Із китайцями можна порозумітися за допомогою смартфона та Google перекладача (але тільки про елементарні речі). А от щодо представників інших нацменшин — уйгури, таджики, киргизи, — то вони можуть зрозуміти деякі міжнародні слова (таксі, аеропорт), але не факт, що вони зрозуміють китайський ієрогліф.

Ціни фіксовані як для місцевих, так і для іноземців, тому з великою вірогідністю можна не боятися, що для вас значно завищать вартість послуги. Наприклад, таксі їде по лічильнику і це не дорого.

Їжа в Кашгарі є мультикультурною: присутня середньоазійська їжа (плов, манти, лагман, ну і, звісно, традиційний безкоштовний чай) та традиційна китайська. Ці страви справді смачні і не дорогі. Для людини, яка вперше потрапляє у такий регіон, вигляд кафе може виглядати неохайно або ж навпаки — екзотичними. Однак з великою ймовірністю страви там будуть смачні і свіжі.

Враховуючи контроль над переміщеннями людей, будь-який автобус за межі міста повинен мати ліцензію для перевезення іноземців і він курсує тільки раз на день.

Планувалося проїхати відрізок до кордону з Пакистаном автостопом, щоб мати можливість більше познайомитися з місцевими, однак через страх перед контролем нас не брали. Та навіть якби нам вдалося когось вмовити, на першому блокпості нас би повернули назад у місто.

Суб’єктивно, якщо ви хочете найкраще дослідити цей маршрут, то беріть із собою велосипед і багато часу. Однак навіть через вікно автобуса дорога захоплює краєвидами, адже проходить вздовж гори Музтаг-Ата (7509 м).

Якщо ви подорожуєте Азією, то варто поцікавитися місцевим календарем свят. Незнання цих деталей перетворилося у 5 днів затримки на кордоні. Спочатку він був закритий через свято в Пакистані, потім — через свято в Китаї. Довелося зупинитися в останньому місті з китайської сторони. Виявилося, що існує адміністративна заборона для іноземців покидати межі міста, тому за 5 днів ми так знудьгувалися, що навіть напросилися ремонтувати велосипеди у місцевому прокаті. Із розваг у цей час були тільки тренування під час фейкових сигналів тривоги, де ми спільно з місцевими жителями вчилися реагувати на уявного ворога.

Наша дорога у Пакистан пролягала через найвищий транскордонний автомобільний перевал Хунджераб, а автобус був лежачого типу, що у нашому випадку було скоріше плюсом. Адже гори навколо були настільки високі, що тільки лежачи їх можна було розгледіти повністю.

Так ми потраплили у Гілгіт-Балтістан — мабуть найвідоміший туристичний регіон країни. Тут знаходяться легендарні восьмитисячники — K2, Нанга-Парбат, Гашербрум, Броуд-пік, найдовший льодовик в світі — Балторо та безліч треків різної складності. В цих місцях, навіть, пастухи знають англійську. Хотілося максимально дослідити цей регіон, однак через втрату часу на кордоні довелося обмежилися двома денними треками в районі поселення Пассу та Карімабад.

У Карімабаді нашим сусідом по кімнаті виявився доволі вгодований щур. Після недовгої битви за територію ми вирішили віддати йому цю кімнату, а самі переселилися в доволі непогані апартаменти, за місцевими мірками звісно, за що доплатили усього кілька доларів.

У деяких інших регіонах країни туристам можуть запропонувати безкоштовний супровід поліцейського або військового. На одному з відрізків дороги поблизу міста Бешам з нами в транспорті їхав озброєний охоронець.

Крім гір нас вразило місто Лахор (Панджаб) з індійським вуличним колоритом та кухнею, але більш однорідною мусульманською культурою. Пакистан надзвичайно гостинна країна, місцеві можуть поцікавитися, чи вам комфортно, але ніхто не чіпляється і не набридає. Місцеві зовсім не нав’язують ніяких послуг та сервісів.

Із транспорту у Пакистані зручно використовувати автобусні компанії (наприклад). Кожна з них має свою автостанцію з різною вартістю квитків та рівнем сервісу.  Загалом ціни на цей вид транспорту доступні, навіть квиток на автобус найвищого класу нам обійшовся приблизно в 10 доларів за 400 км. Може бути ще дешевше, якщо вам трапиться повільний переповнений дешевий місцевий автобус.

Інтернет (wi-fi) є в готелях, фактично протягом всього маршруту.

Гарна ідея мати з собою дрібні сувеніри. Ми обрали листівки, але можна було б і наклейки. Їх люблять усі, а особливо дітлахи.

Зняти гроші з міжнародної банківської картки можна у більшості міст протягом усього маршруту, однак нею майже ніде не вийде розрахуватися. Готівку обміняти також не є проблемою, але краще мати нові купюри і різного номіналу.

Бюджет мандрівки вийшов 900 доларів на кожного, 350 із них — на оформлення візи.

Список спорядження

Одяг/Взуття

Футболка шерстяна Lasting (80 г)

Футболка Turbat DriRealise (прототип) (120 г)

Термофутболка Turbat Vaskul/термоштани Turbat Pohar (400 г)

Фліска Turbat Alfa (прототип) (190 г)

Сорочка лляна Turbat Kalimantan (прототип Літо 2019) (220 г)

Пуховка Kostrych Kap 2 (330 г)

Мембранка Turbat Vulkan (375 г)

Капелюх Turbat Javirnyk (60 г)

Шкарпетки шерстяні Lasting 4 тонких, 1 грубі (485 г)

Мультифункціональна повязка Wind x-treme Gorgany Race  (30 г)

Штани Turbat Korotkan 2 М (прототип) (250 г)

Черевики Zamberlan Crosser Plus (950 г)

Кросівки Salomon  (700 г)

Окуляри від сонця Julbo sherpa (100 г)

Рукавиці флісові (100 г)

Штани софтшел Trimm tourist (500 г)

Шапка Sammy icon (95 г)

Спорядження

Спальник Kuk 350 (650 г)

Килимок Exped(450 г)

Рюкзак Osprey Kestrel (48) (1600 г)

Пляшка 1L Platypus (30 г)

Ліхтарик BD revolt (100 г)

Рюкзак Osprey Stuff Pack (90 г)

Аксесуари

Ложка Wildo, Горнятко Wildo, Миска SeaToSummit (115 г)

Листівки з України / міні-презенти, косметичка, аптечка (355 г)

Електроніка

Powerbank MI, Powerbank BioLite, Зарядка до фотоапарата USB, 2 Кабель usb->miniusb, 2 Зарядка 220V->USB, Фотоапарат Fujifilm xt-1, Фотосумка National Geographic, мобільний (все разом близько 1500 г)

Висновок щодо одягу та спорядження:

Каракорумське шосе дуже різне за час мандрівки температура змінювалася у межах від -2 до +40 °С. Рюкзак, при зважуванні в аеропорту, важив 8,5 кг (фотоапарат був в окремій сумці). Зі спорядження ні спальник, ні намет, ні килимок не знадобилися, оскільки скрізь протягом маршруту нам вдавалося без проблем знайти житло. Що можна було змінити? Замість Osprey Ultralight Stuff Pack варто було б взяти Exped Summit Lite 15адже, якщо завантажити перший чимось важчим від фліски, його лямки починають тиснути. Попри те, що Osprey Kestrel (48) непогано справився з випробуванням у подорож такого формату (без гірських підйомів), можна було взяти щось типу Osprey Farpoint 40 в якому можна ховати лямки при здачі у багаж та зручніше транспортувати. У цій подорожі було багато виробничих або передвиробничих зразків одягу Turbat, наприклад, штани Turbat Короткан (з’являться в продажі в березні 2019) справилися дуже добре. Також тестувався прототип суперкомпактного фліса (вага всього 190 грам і легко поміщається у кишеню клапана рюкзака, вийде в 2020 році).

Всі використані фотографії з особистої колекції Маріана Стрільціва

 

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *