Доломіти – це  гірський масив на північному сході Італії, який є частиною гірської системи Альп. Фантастичні краєвиди, химерні форми та відносна нескладність маршрутів обумовлює популярність цього напрямку серед туристів з усього світу. От і ми з друзями вирішили побачити цю красу на власні очі минулої осені.

Доломіти: трекінг та via ferrata

Формат подорожі: трекінг + via ferrata.

Логістика: Львів – Mestre – Conegliano – Ponte Alpi – Calalzo – Cortina d`Ampezzo – трек – Cortina d`Ampezzo – Calalzo – Ponte Alpi – Conegliano – Mestre – Roma – Львів.

Нитка маршруту: Cortina d`Ampezzo – rif.Dibona – rif.Monto Cantore – rif.Giussani – Tofana de Rozes (3225m) – Travenanzes – Cascada de Fanes – Le de Limo – rif.Pederu – rif.Sennes – le de Sennes – rif.Biella – 2388m – Lago di Braies – 2388m – rif.Biella – Gran de Foses – rif.Ra Stua – Cascate del Boite – Olympia – Cortina d`Ampezzo.

Трек

Транспорт

Варіантів дістатися до Італії є безліч, але ми обрали найпростіший – BlaBlaCar. І одразу ж ділюся спостереженням: перевізники беруть меншу плату з попутників, які забронювали собі місце через цей ресурс, ніж із заробітчан, по суті їхніх постійних клієнтів. Дорога до Mestre (частина материкової Венеції) нам вартувала 65 євро з людини і зайняла в сумі із зупинками, перетином угорського кордону та сном водія майже 20 годин. Звідси почалася наша довга історія із добиранням до місця старту – гірськолижного курорту Cortina d`Ampezzo. Справа в тому, що прямого сполучення, особливо в не сезон, з цим курортом немає і дістатися до нього досить проблематично. В Італії є два основних залізничних перевізники: державний Trenitalia та приватний Italo. Останній значно пунктуальніший, сучасніший та дешевший, проте курсує переважно між великими містами. Натомість Trenitalia за співвідношенням сервісу і ціни поступається Italo, проте має значно розгалуженіше покриття залізничного сполучення, тому вибір очевидний.  Ділюся нашою відносно бюджетною схемою: від Mestre потрібно придбати квиток до Calalzo (з двома пересадками: в Conegliano на потяг та в Ponte Alpi на автобус, вартість – 10 євро). І вже аж в Calalzo пересісти на автобус до Cortina d`Ampezzo (5 євро). В результаті цілий день витрачається суто на транспорт по Італії. 

До речі, ціни в Італії – італійські. Транспорт всередині країни не є дешевим задоволенням. Забігаючи наперед, скажу що, наприклад, з півночі Італії до Риму ми дісталися потягом всього на 9 євро дешевше, ніж від Львова до півночі Італії. Мапа Доломіт коштувала 7,5 євро. Ночівля в гірських турпритулках вартує в середньому від 20 до 50 євро з особи.

Першу ночівлю ми запланували біля ріфуджіо Dibona, за 10 км від Cortina d`Ampezzo, але оскільки приїхали досить пізно, частину шляху рухалися вже в сутінках. Загалом, ріфуджіо – це бюджетні притулки для подорожуючих, оскільки ночівлі в наметах в Доломітах заборонені. Вони розташовані по маршруту так, щоб за день можна було пройти від притулку до притулку. Але є одне “але” – переважно вони працюють тільки в сезон, тобто з кінця весни десь до початку осені. Конкретної дати немає, оскільки кожний притулок, в залежності від розташування, популярності та погодніх умов, обирає сам, коли йому зачинятися. Dibona в жовтні вже не працювала, ми про це знали і взяли із собою намет. За таких умов місцева служба охорони закриває очі на поодиноких диких туристів з наметами, оскільки вибір місць ночівель у них не такий вже і великий. Воду можна набрати з річки, не доходячи 500 метрів до ріфуджіо.

Наступного дня ми вирушили довгим зигзагоподібним підйомом до безкоштовного притулку із зимовими кімнатами Cantore на перевалі висотою 2580 м.  Трохи вище, метрів за 200 розташований новий притулок Giussani, але в цей час він теж був вже зачинений . В цей день нас чекав підйом на гору Tofana de Rozes (3225м) .

Є два варіанти підйому на Тофану з цього боку: перший веде звичайною стежкою, другий частково стежкою, частково via ferrata. Ми обрали другий варіант, для якого спеціально несли страхувальні системи та каски. Є ще маршрут з іншого боку, який повністю складається з via ferrata, але оскільки в нас не було подібного досвіду, ми вирішили не ризикувати. Підйом досить різноманітний – спочатку це легенька стежка, потім частковий траверс по металевих тросах, згодом via ferrata по вертикальних скелях, по деяких ділянках стікала вода і це значно вповільнювало рух. Перед самою вершиною рухалися по нестійких дрібних осипах, часом по невеликих сніжниках. На жаль, за вершину зачепилася хмарка, і ми майже нічого не бачили навколо, але щастя від досягнутої мети і гарячого чайку переважило цей неприємний факт.  Спускалися стежкою, котра веде прямо до притулку, по дорозі є можливість набрати води для вечері.

Третього дня ми спустилися з перевалу в неймовірної краси каньйон Travenanzes . По каньйону тече річка і весь маршрут проходить вздовж неї.  В цей час якраз забарвлюються хвойні ліси і це видовище, заради якого варто поїхати в Доломіти. 

Далі наш шлях проходив через дворівневий водоспад Cascada de Fanes, дістатися до якого можна тільки короткою вертикальною віа ферратою по забитих в скелю металевих скобах. Після водоспаду починається постійний плавний підйом з 1400 м до 2000 м. Перед озером Le de Limo ми вийшли на популярний шлях Alta Via Dolomites.  На цій висоті розташовуються 5 притулків та декілька озер, біля одного з яких ми і знайшли собі місце під намет.

Четвертого дня подорожі ми продовжили рух шляхом Alta Via Dolomites до притулку Pederu, який теж ще був діючим . Від притулку починається серпантинний різкий підйом з 1500 до 2000 м, який з нами долали багато велосипедистів та туристів. Якраз на цьому підйомі ми зустріли єдиних людей за всю подорож з такими ж великими рюкзаками, як у нас, і ці дві дівчини теж виявилися українками. Справа в тому, що в Доломітах, через заборону ночівлі в наметах, в цей час вже  не поширений довготривалий трекінг в нашому розумінні, а лише одноденні прогулянки недалеко від діючих притулків, до яких, до слова, всі дістаються власним транспортом або орендованим, оскільки шлях Alta Via Dolomites доступний для автоподорожі. На висоті 2135 м розташовується притулок Sennes, який на той час ще приймав туристів, і в барі якого було настільки людно, що ми заледве знайшли собі місце.

Тут же ми придбали більш детальну мапу Доломіт і вирушили далі. Попереду нас чекали просто марсіанські краєвиди, які ведуть до зачиненого притулку під назвою Biella.  Звідси піднялися на перевал 2388м і почався довгий спуск до омріяного озера Lago di Braies. Але він того вартував, озеро вразило нас своїм масштабом, кольором та пейзажами навколо. На березі озера розташовується готель, маленька церква, піцерії та кав’ярні, парковка, службові приміщення. Також в сезон є можливість замовити водну прогулянку човном та катання на конях.

Аби вкластися в час, наступного дня ми повернулися до перевалу 2388м і притулку Biella. А вже звідти почали спускатися до цивілізації. Місцевість чимось нагадувала наш Свидовець. Ми пройшли  будинок та озерце Gran de foses, спустилися до дороги на 1700 м, а згодом з’явилася асфальтована дорога, вздовж якої тягнеться гарно облаштований багаторівневий водоспад Cascate del Boite, за назвою річки Boite, вздовж якої йде дорога до Cortina d`Ampezzo. Оскільки вже була досить пізня година ми отаборилися в лісі трохи нижче кемпу Olimpia, який вже був зачинений, за 4 км до Cortina.

Наступного ранку, за звичною схемою, ми дісталися з Cortina d`Ampezzo до Mestre, а звідти до Риму, але то вже зовсім інша історія.

Бюджет подорожі склав близько 200 євро. Найбільша частина витрат припала на транспорт – 165 євро в загальному. Продуктами харчування ми запаслися ще в Україні за заздалегідь спланованим меню, вийшло в районі 20 євро з особи. Ну а ще 15 євро – це вже різноманітні дрібнички, на кшталт карти, сувенірів, смаколиків.

Подорож Доломітами залишає приємний післясмак, який згодом перероджується в тугу за цими краєвидами і плануванням маршрутів на наступні роки. Вони не залишать байдужими нікого, і назавжди оселяться в серці, не питаючи дозволу у його власника. Побачити і відчути Альпи простіше простого, потрібна лише віра в себе і в безвізовий режим. Не гайте часу, вони чекають!

Спорядження

• рюкзак Redpoint Hiker 75. Якщо планувати маршрут без via ferrata та подальшої подорожі Італією, можна взяти рюкзак об’ємом до 50 л;
• компактний рюкзачок Osprey Ultralight Stuff Pack – використовувала для найнеобхідніших речей під час сходження на Tofana;
• двохмісний намет REI;
• спальник Deuter Exosphere Regular з температурою комфорту -2 С, оскільки вечорами було досить прохолодно, особливо на висоті вище 2000 м. Можна брати менш теплий спальник з температурою комфорту від +5 С, це вже залежить від особливостей терморегуляції організму;
• килимок Exped Synmat HL – комфортне рішення ночівель на природі;
• надувна подушка Trekmates AirLite Pillow значно покращує якість сну в похідних  умовах;
• трекінгові палиці Fjord Nansen Gravel – міцні, надійні, прості в регулюванні;
• каска AustriAlpin Headshell HS00;
• страхувальна система Travel Extreme Tango;
• самостраховка з основної мотузки та двох карабінів;
• черевики Zamberlan Civetta GT RR добре фіксували щиколотку на скелястому рельєфі;
• штани Turbat Bystrytsya – зручні та еластичні, що було надзвичайно важливо на via ferrata;
• флісові кофта та штани, софтшельна куртка, пуховка;
• комплект термобілизни;
• пальник, газ, посуд, каністра для води, термос;
• ліхтарик  Black Diamond Spot  + запасний комплект батарейок;
• окуляри, шапка, кепка, баф;
• аптечка, засоби гігієни.