До нас прилетів черговий матеріал у жанрі «чому не варто боятися подорожувати з дітьми». Цього разу маємо фоторозповідь про двотижневу сімейну мандрівку з піврічним малюком по Шрі-Ланці.
«У 2016 році Шрі-Ланку оголошено вільною від малярії країною. Згодом, у 2017 Катарські авіалінії відкривають офіс в Києві і роблять акцію на квиточки. До збігу цих факторів додалась також наша давня любов до країни, і ось – ми купили квитки», – ділиться свіжими спогадами мама піврічної Яринки Оксана Донець. Вона пригадує веселий діалог з бабусею, коли та дізаналася про плани їхати на Шрі-ланку.
– Ви б хоч зачекали, щоб зуби вилізли!
– Два вже є, мамо! Може вистачить?
За три дні до поїздки Яринка навіть додала батькам радісних емоцій, адже зуміла вперше повноцінно сісти. Досить корисний навик, особливо перед мандрівкою на інший кінець світу. Тож останнім корегуванням планів перед відльотом була заміна слінгу на ерго-рюкзак.
Мама, тато та піврічна Яринка у Львівському аеропорту. Попереду дві пересадки: Київ та Доха. Загальний час перельотів 11 годин.
Я звісно переживала, а що дитина буде робити в літаку 11 годин? Наприклад читати журнал, і радикально виривати сторінки з рекламою
Перша пересадка у київському аеропорту Бориспіль. Дуже зручно, коли відразу біля гейту є такий килимище із забавками.
Далі у польоті була можливість повзати по кріслах!
А найголовніше – спати. Ми навіть не сподівались, що наша Яринка спатиме в повітрі в ось такому ліжечку, що кріпиться на стіну. Ніч, “білий шум” літака заколисує, тож спала чудесно. Ми були щиро вдячні Катарським авіалініям, що надали нам місця спереду, ліжечко, і навіть пакет з памперсами. Пропонували навіть овочеві пюрешки!
А коли Яринка прокидалась, то в люльці можна було бавитись і слідкувати на карті, де ж літачок зараз?
Приїхали! Як це приємно коли пахне океан, і смажена риба, і пальми хитаються, і теплий вітер торкається тіла, і малятко спить…
Я боялась акліматизації та jet leg (це коли час зсунувся, а ти не можеш). Так от, я лежу без задніх ніг після дороги, а Яринка вправляється в повзанні. Яскраво вираженої акліматизації у дитини ми не відчули. З можливих її проявів пам’ятаю як одного дня більше плакала і почала засипати, вклавшись наніч миттєво (друге ми вважаємо плюсом 🙂
Загалом малеча одразу пристосувалась до часу і добре спала, а ми снідали і слідкували через велике вікно аби з ліжка не сповзла
Мене часом здивовано запитують, чи дитині не шкодить так подорожувати? Я не знаю, але певна, що помацати манго – це краще за будь-які розвивалки!
Яринка вперше в житті їсть банан під час мандрівки у Шрі-Ланку. Мама пригадує, як по приїзді лікар-педіатр риторично питалася, чи піврічна малеча ше не пробувала щось їсти у прямому сенсі цього слова?
«Лікарка була злегка здивована, коли я розповіла, що ми уже смакували Калікуту. Це такі маленькі солоденькі банани, що з них починають знайомство з дорослою їжею шрі-ланскі малюки. Ми не змогли відмовити Яринці. І ще торбу привезли з собою», – розповідає Оксана.
«Ну тоді продовжуйте, – збентежено відповіла лікарка, – хоча, зазвичай, з бананів ми не починаємо!»
Ми і папаю трохи пробували, і батат. Але вже про це аж ніяково було признатись.
Від їжі кайфувала не лише Яринка. Смаки на Шрі-Ланці то є щось особливе, а для вічноголодної годуючої мами – це їстівний рай. Млинці з кокосом, океанська рибинка, що плаває в спеціях і кокосові хлібці досі стоять перед очима. Поки речення дописала, аж зголодніла.
І це все для нас?
Я обожнюю воду кокоса, а Яринка трубочки, ось ми і зійшлись
«І ти її всім на руки давала?», – Дещо скептично запитала у мене коліжанка, переглянувши це фото. Ні, не всім. З двох офіціантів, Яринка сама вибрала того, що з бородою і з ним залюбки селфилась. До іншого не пішла 🙂
Ми дуже швидко зацінили, як це круто вдвох просто поїсти, без маленьких пальчиків, що повзуть до тарілки. Тож яринку бавили всі: офіціанти, їхні друзі і навіть повари.
І вся їхня родина.
Загалом, Яринка за два тижні звикла, що кожен до неї говорить, посміхається, бере на ручки. В Києві в автобусі вона продовжувала посміхатись людям, але відповіла лише одна жінка – іноземка…
Пересувались по Шрі ланці ми машиною, яку взяли на прокат. Лівосторонній рух, мотицикли, тук-туки… А ще автобуси, водії яких керуються одним правилом, – «Я їду як хочу бо великий!». Мені часом від страху хотілось закрити очі, а наш тато за кермом – герой.
Ми коли кудись їдемо, спершу завжди йдемо в гори, а потім вже море. Так було і цього разу. Тато та донечка готові до походу.
Деякі підйоми були стрімкими.
З диво-лісами, як в казках.
Та диво-людьми, що виринають із туману з мішками чаю на головах.
А ще траплялися диво-дерева! Таких Яринка ще ніколи не бачила!
А ще був теплий тропічний дощ.
Наша остання вечеря в горах, а далі їдемо купатись.
І ось ми добрались до океану, шумного та теплого.
І гойдались в гамаках .
До поїздки у Шрі-Ланку, я завжди казала що п’ятизіркові готелі то є фу-фу, для мажорів. Ми були в несезон і ціни падали до сорока доларів за крутезні готелі. І ми вирішили спробувати. Вийти босою до океану і годувати малу з такою панорамою… Я переглянула свої попередні переконання 😉
Вчимося відпочивати як то нормальні люди роблять, без наметів 🙂
Пора додому. Багаж поважчав на кілька кілограмів рису, спецій та збільшився на торбу бананів.
Наша команда на фініші. За два тижні у Шрі-Ланці ми проїхали із заходу (столиці Коломбо) на Схід (морські села коло міста Трінкомале), перетнувши гірську частину (Канді, Елла). Нам смакувала їжа і посміхались люди. Яринка вперше спробувала дорослу їжу і це був місцевий банан. Нам вдалась мандрівка і щасливі ми вертаємо додому. Дякуємо Шрі-Ланці за тепло та гостинність!
Не бійтеся подорожувати з малюками. Це зовсім не складно. На основі власного досвіду ми можемо відповісти у коментарях на конкретні запитання щодо організації та планування такої мандрівки.
